Туберкульоз шкіри: сучасні клініко-епідеміологічні особливості та необхідність мультидисциплінарного підходу для вчасної діагностики і комплексної терапії (огляд літератури)

Анотація

Щодо розуміння людським співтовариством глобального значення такої «ново-старої» інфекції, як туберкульозна, свідчить широке обговорення цієї, на перший погляд, начебто суто медичної проблеми на засіданні Генеральної Асамблеї ООН влітку 2023 р. для публічного комунікативного сприйняття відповідної «Політичної декларації щодо туберкульозу та погодження ключових питань у сфері протидії туберкульозу». У ній наголошено, що сфера громадського здоров’я передбачає безумовне збереження людського здоров’я як головної мети соціального розвитку будь-якої країни, зокрема запобігання розвитку туберкульозу та інших інфекційних хвороб.

Мета роботи — провести аналіз фахових публікацій останніх років щодо сучасних клініко-епідеміологічних особливостей клінічного перебігу туберкульозу шкіри, визначити організаційні заходи забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя сфери громадського здоров’я населення України в умовах воєнного часу і ведення активних бойових дій, а також нагадати лікарям різних спеціальностей про значну різноманітність сучасних клінічних виявів форм туберкульозу шкіри.

Матеріали та методи. Проаналізовано офіційні документи та наукові публікації щодо державної політики в галузі охорони громадського здоров’я, підходів до подолання епідемії туберкульозу, динаміки захворюваності та форм туберкульозу шкіри в Україні.

Результати та обговорення. Зміст проаналізованих фахових публікацій беззаперечно свідчить, що проблема туберкульозу вийшла за межі суто медичної галузі та набула загальнодержавного значення. Сучасний підхід до поліпшення стану громадського здоров’я потребує постійної координації зусиль різних людей, що одночасно мають широкий спектр фахових навичок у різних дисциплінах, а також здатність плідно співпрацювати в мультидисциплінарних командах для досягнення єдиної мети — подолання епідемії туберкульозу.

Висновки. Аналіз наукових публікацій останніх років з проблеми туберкульозу шкіри свідчить про нагальну потребу розглядати це захворювання в системі громадського здоров’я як загальне інфекційне захворювання цілого організму, за якого легеневі та формально позалегеневі (шкірні) ураження патогенетично пов’язані в єдиний ланцюг патологічних змін. Це потребує міждисциплінарного підходу та системної методологічної співпраці фтізіатрів, дерматовенерологів і сімейних лікарів для вчасної діагностики та комплексної терапії цієї інфекції.