Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція

Складнощі діагностики раку підшлункової залози при ВІЛ-інфекції з генералізованою лімфаденопатією: туберкульоз, нетуберкульозна мікобактеріальна інфекція чи метастази (клінічний випадок)

О.М. Разнатовська — 2024-02-29

Представлено власне спостереження складнощів діагностики в пацієнта із раком підшлункової залози при ВІЛ-інфекції з генералізованою лімфаденопатією. ВІЛ-інфекція у пацієнта діагностована за 8 міс до описаного випадку, антиретровірусну терапію не отримував. До лікаря перед госпіталізацією звернувся вже в тяжкому стані, коли спостерігалися тяжкий інтоксикаційний синдром, втрата маси тіла, біль у животі з іррадіацією в поперек і діарея. Госпіталізований в тяжкому стані до стаціонару, де перебував 42 доби. На момент госпіталізації мала місце тяжка імуносупресія (кількість CD4-лімфоцитів — 20 клітин при вірусному навантаженні понад 3 тис. РНК-копій/мл). Раніше на туберкульоз не хворів. З урахуванням тяжкої імуносупресії та сумнівного результату тесту LF-LAM неможливо було заперечити туберкульозну етіологію лімфаденопатії. Мікобактерії туберкульозу ні в мокротинні, ні в плевральній рідині не виявлено, але виявлено нетуберкульозну мікобактерію в мокротинні. Хворому двічі проводили комп’ютерну томографію органів черевної порожнини з контрастуванням. Діагностовано генералізовану лімфаденопатію, яка наростала, та гепатоспленомегалію, ознак неопластичного ураження підшлункової залози не виявлено. Тому діагноз онкопатології підтверджено лише патогістологічно. Під час стаціонарного лікування, незважаючи на масивну комплексну терапію, загальний стан прогресивно погіршувався, наростали інтоксикаційний синдром, поліорганна недостатність і полісерозит. Причиною смерті стало прогресування поліорганної недостатності на тлі хвороби, зумовленої ВІЛ, з виявами злоякісних новоутворень (недиференційований рак підшлункової залози з вогнищами некрозу та розпаду пухлинної тканини, метастазами в лімфовузли та печінку). Мала місце нетуберкульозна мікобактеріальна інфекція з ураженням внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Таким чином, у ВІЛ-інфікованого пацієнта з генералізованою лімфаденопатією на тлі тяжкої імуносупресії прижиттєва вчасна діагностика раку підшлункової залози може спричинити складнощі через відсутність комп’ютерно-томографічних ознак та інших виявів раку. Тяжка імуносупресія та сумнівний результат тесту LF-LAM не дали змоги заперечити туберкульозну етіологію лімфаденопатії. При цьому генералізована лімфаденопатія була виявом метастазів і нетуберкульозної мікобактеріальної інфекції.

Диференційна діагностика синдрому легень, що зникають, при лімфангіолейоміоматозі та COVID-19 пневмонії за допомогою цифрової програмної обробки даних комп’ютерної томографії (клінічні випадки)

М.І. Линник — 2024-02-29

Близько 20 % осіб, які захворіли під час пандемії вірусної пневмонії COVID-19, мали тяжкий перебіг захворювання, який супроводжувався різноманітними ускладненнями. Одним із таких ускладнень є синдром легень, що зникають, який може спостерігатися як у гострий період захворювання, так і у постковідний період. Під маскою легеневих ускладнень COVID-19 рідкісні інтерстиціальні захворювання легень можуть бути діагностовані несвоєчасно. При COVID-19 характерний розвиток системного тромбоваскуліту на тлі гіперімунної відповіді, яку спричиняє вірус SARS-CoV-2. Ці патологічні процеси можуть призводити до формування в легенях гігантських багатокамерних кістоподібних порожнин, які схожі на такі при лімфангіолейоміоматозі (ЛАМ).

Мета роботи — дослідити можливість проведення диференційної діагностики синдрому легень, що зникають, при ЛАМ легень та ускладненому перебігу негоспітальної вірусної пневмонії при COVID-19 шляхом застосування цифрової програмної обробки даних комп’ютерної томографії (КТ).

Матеріали та методи. Проаналізовано в динаміці дані КТ органів грудної клітки (ОГК) пацієнтки з ЛАМ та хворих з ускладненим перебігом негоспітальної вірусної пневмонії при COVID-19. Комп’ютерну томографію ОГК проводили за допомогою сканера Aquilion TSX-101A (Tochiba, Японія) з подальшою цифровою програмною обробкою з використанням програми Dragonfly, наданої безкоштовно для некомерційних наукових досліджень фірмою Object Reserch Systems (Канада), та зіставлення отриманих результатів з патоморфологічними змінами. Наведено приклади власних спостережень.

Результати та обговорення. Досліджено особливості зміни структури паренхіми легень при ЛАМ та ускладненому перебігу негоспітальної вірусної пневмонії при COVID-19. Сегментовані гістограми корелюють із патоморфологічними змінами легеневої тканини. Цифрова програмна обробка даних КТ ОГК чітко відображує морфологічну структуру паренхіми легень і дає змогу проводити діагностику та диференційну діагностику синдрому легень, що зникають, за різних захворювань.

Висновки. Проведення цифрового програмного опрацювання даних КТ ОГК дає змогу проводити диференційну діагностику різних патологічних процесів, які рентгенологічно виявляються однаковими симптомами.

Особливості надання паліативної допомоги хворим на туберкульоз

В.М. Князевич — 2024-02-29

Узагальнено дані літературних джерел (електронна база даних медичних публікацій PubMed) щодо сучасних концепцій надання паліативної допомоги. Проаналізовано новітні дані офіційної статистики щодо надання паліативної допомоги хворим на туберкульоз в Україні.
Мета аналізу — визначити проблемні питання й аспекти, які потребують удосконалення, в галузі надання паліативної допомоги хворим на туберкульоз в Україні.
Проблема туберкульозу є досі актуальною. Попри значні досягнення в боротьбі з туберкульозом, ефективність лікування цього захворювання в Україні не досягає цільового показника ВООЗ. Особливе занепокоєння викликає проблема туберкульозу з лікарською стійкістю. Хворі на туберкульоз та їхні родини стикаються з низкою викликів, пов’язаних із захворюванням (фізичних, соціально-економічних, психологічних), які знижують якість їхнього життя й потребують комплексного підходу до вирішення. Згідно із сучасними концепціями важливою складовою ведення хворих на туберкульоз, особливо лікарсько-стійкий, є паліативна допомога. Концепція паліативної медицини передбачає максимально ранній початок надання паліативної допомоги пацієнтам, які мають показання, паралельно з радикальною терапією, із поступовим збільшенням обсягу застосування заходів паліативної допомоги аж до повного заміщення радикального лікування в міру прогресування захворювання. Рання інтеграція паліативної допомоги у хворих на туберкульоз поліпшує якість життя пацієнтів та їхніх родин і сприяє підвищенню прихильності хворого до етіотропного лікування.
Для подальшого розвитку та вдосконалення системи паліативної допомоги при туберкульозі на державному рівні необхідно вирішити такі питання: забезпечення інтеграції послуг паліативної допомоги на всіх рівнях медичної допомоги; зміцнення та розширення кадрового потенціалу з питань паліативної допомоги; удосконалення та впровадження керівних документів із питань інтегрованої паліативної допомоги при туберкульозі на всіх рівнях допомоги; інтеграція паліативної допомоги в систему програмного управління лікарсько-стійким туберкульозом із першого дня після встановлення діагнозу; забезпечення сталого всеосяжного доступу хворих на туберкульоз до основних лікарських засобів для надання паліативної допомоги; підвищення якості надання психологічної допомоги пацієнтам та їхнім родинам.

β-дефензин-1, феритин, інтерлейкін-6 та їхній зв’язок із клінічними та лабораторними показниками тяжкості туберкульозного процесу

О.С. Шевченко — 2024-02-29

Установлення зв’язків між клініко-лабораторними параметрами (загальний стан пацієнта, показники клінічного і біохімічного аналізів крові) та маркерами перебігу туберкульозу в перспективі може бути використане для прогнозування тяжкості порушення функціонування різних органів і тканин у хворих на туберкульоз, зокрема в пацієнтів, які отримують протитуберкульозне лікування.
Мета роботи — дослідити зв’язки між біохімічними маркерами (β-дефензин-1, феритин, інтерлейкін-6 (ІЛ-6)) і клінічними та лабораторними показниками тяжкості туберкульозного процесу.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 100 хворих на туберкульоз легень. Після отримання 60 доз протитуберкульозного лікування пацієнтів ретроспективно розподілили на дві групи: 77 пацієнтів, у яких зареєстрували припинення бактеріовиділення (за даними мікроскопії мокротиння), і 23 пацієнти, у яких зберігалося бактеріовиділення (за даними мікроскопії мокротиння). Крім рутинних досліджень, передбачених для моніторингу пацієнтів із туберкульозом наказами МОЗ України щодо ведення хворих на туберкульоз, вимірювали рівень β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 у крові натще методом імуноферментного аналізу на початку лікування та через 60 днів. Статистичну обробку даних проведено за допомогою програмного середовища Statistica 8.0.

Результати та обговорення. Порівняння досліджуваних показників у групах на початку лікування виявило статистично значущо (р < 0,05) вищий рівень у групі 2 β-дефензину-1 ((18,97 ± 2,42) та (55,02 ± 15,69) пг/мл), феритину ((94,86 ± 6,02) і (141,61 ± 24,66) нг/мл) та ІЛ-6 ((80,33 ± 5,03) і (110,13 ± 10,35) пг/мл). Усі досліджувані маркери мали статистично значущий прямо пропорційний зв’язок з масивністю бактеріовиділення, умовним показником виразності клінічних симптомів, ШОЕ та рівнем сечовини, а також статистично значущий обернено пропорційний зв’язок із рівнем креатиніну. У пацієнтів з меншим індексом маси тіла зареєстровано вищі показники β-дефензину-1 і феритину. Більша концентрація β-дефензину-1 та феритину пов’язана з нижчим рівнем гемоглобіну (для β-дефензину-1 також установлено обернено пропорційний зв’язок із кількістю еритроцитів). Збільшення кількості лейкоцитів супроводжувалося статистично значущим підвищенням рівня β-дефензину-1 та ІЛ-6. Установлено статистично значущий обернено пропорційний зв’язок між вмістом глюкози та феритину, а також між рівнем білірубіну і феритину та ІЛ-6.
Висновки. Статистично значущо вищі рівні β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 у пацієнтів, у яких через 60 доз лікування зберігалося бактеріовиділення, дають підставу розглядати досліджувані біохімічні показники як маркери неефективності протитуберкульозної терапії. Установлені прямо пропорційні зв’язки з тяжкістю клінічної симптоматики свідчать про можливість застосування досліджуваних параметрів як маркерів тяжкості перебігу туберкульозу. Виявлено можливість використання β-дефензину-1 та феритину як маркерів анемії. Наявність кореляції з показниками біохімічного аналізу крові свідчить про підвищення рівня β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 на тлі ураження нирок.

Оцінка рівня сироваткового інтерлейкіну-10 залежно від демографічних та загальних клініко-лабораторних характеристик коронавірусної хвороби-19 у госпіталізованих пацієнтів

О.О. Білоконь — 2024-02-29

Мета роботи — визначити в госпіталізованих пацієнтів із коронавірусною хворобою-2019 (COVID-19) вміст інтерлейкіну-10 (ІЛ-10) та його зв’язок із демографічними та клініко-лабораторними показниками в гостру фазу хвороби.

Матеріали та методи. Обстежено 77 пацієнтів із COVID-19 віком від 29 до 87 років (середній вік — (59,3 ± 12,4) року). Серед пацієнтів було 43 (55,8 %) чоловіки та 34 (44,2 %) жінки. Обстеження проводили наступного дня після госпіталізації. Термін від початку захворювання становив у середньому (9,2 ± 3,5) доби. Середній рівень ІЛ-10 у пацієнтів із COVID-19 у 2,5 разу перевищував аналогічний показник у відносно здорових осіб: 10,7 (6,2; 50,5) і 4,3 (3,8; 4,7) пг/л (p < 0,001). Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням пакета прикладних програм Statistica v. 6.1.

Результати та обговорення. Установлено, що стать та вік не впливали на рівень ІЛ-10 у сироватці крові госпіталізованих пацієнтів із COVID-19. Зареєстровано значне підвищення вмісту ІЛ-10 у пацієнтів із тяжким перебігом (r_s = 0,242; p = 0,035) та летальним наслідком хвороби (r_s = 0,270; p = 0,018), що свідчить про прозапальну активність зазначеного цитокіну. Показник ІЛ-10 зростає за наявності супутніх захворювань в анамнезі (r_s = 0,271; p = 0,018), з яких найбільш значущими є кардити (r_s = 0,226; p = 0,049), і певних станів, зокрема коагулопатії, що супроводжується підвищенням рівня фібриногену (r_s = 0,249; p = 0,030). Спостерігається тенденція до збільшення рівня ІЛ-10 при цукровому діабеті (r_s = 0,154; p = 0,183) та вмісту аланінамінотрансферази (rs = 0,193; p = 0,094). Відзначено тенденцію до підвищення рівня ІЛ-10 у хворих із наявністю таких респіраторних ознак, як кашель (r_s = 0,169; p = 0,145), задишка (r_s = 0,195; p = 0,091), збільшення частоти дихальних рухів (r_s = 0,189; p = 0,102), зниження сатурації (r_s = – 0,268; р = 0,019), які свідчать про розвиток респіраторної недостатності та відображують тяжкість хвороби. Установлено прямо пропорційний зв’язок між вмістом ІЛ-10 та систолічним артеріальним тиском (r_s = 0,245; p = 0,033) переважно в осіб, які не мали гіпертонічної хвороби в анамнезі, а також між рівнями ІЛ-10 та фібриногену (r_s = 0,268; p = 0,019), що можна використовувати як маркери для раннього визначення ризику розвитку тромботичних ускладнень. Виявлено обернено пропорційний зв’язок із показниками сатурації крові (r_s = – 0,268; p = 0,019).

Висновки. Збільшення рівня ІЛ-10, яке спостерігається у пацієнтів із COVID-19 у гостру фазу захворювання, відображує тяжкість хвороби, ризик летального наслідку і може бути пов’язане з низкою супутньої патології, клінічних станів і змінами загальних лабораторних показників. Це обґрунтовує потребу в подальшому вивченні ІЛ-10 як одного з маркерів прогнозування перебігу COVID-19.

Можливості повторного застоcування β-глюканів у пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень та порівняльна ефективність повторних курсів лікування

І.Я. Господарський — 2024-02-29

Мета роботи — вивчити ефективність та безпечність повторних курсів застосування β-глюканів у пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ).

Матеріали та методи. Обстежено 42 пацієнтів з ХОЗЛ, які мали від 2 до 4 клінічних загострень протягом попереднього року і були рандомізовані на 2 групи. Тяжкість перебігу, частоту загострень, стратифікацію симптомів і вимірювання показників зовнішнього дихання проводили відповідно до рекомендацій GOLD (Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Disease). Показники клітинного імунітету визначали за кластерами диференціювання на клітинах венозної крові за допомогою проточного цитофлюориметра Beckman Coulter. Пацієнти 1-ї групи (22 хворих) отримували препарати тіотропію і стандартне лікування загострень відповідно до протоколу лікування ХОЗЛ. 20 осіб 2-ї групи на початку спостереження додатково отримали «Імунсил D3» («Нутрімед», Україна) по 1 капсулі 2 рази на день протягом 1 міс. 16 пацієнтам з 2-ї групи через 1 рік повторно застосували b-глюкани по 1 капсулі 2 рази на день протягом 1 міс — вони увійшли до 3-ї групи.

Результати та обговорення. Призначення препарату β-глюканів забезпечило збільшення кількості клітин з активністю натуральних кілерів (p < 0,05) і клітин моноцитарно-макрофагального ряду (CD14⁺, p < 0,05), а також сприяло відновленню імунорегуляторного індексу (p < 0,05). Повторне застосування препарату β-глюканів протягом 1 міс дало більш виражений ефект, ніж навіть у пацієнтів 2-ї групи (p < 0,05).
Відповідно до опитувальника САТ (COPD Assessment test), у 1-й (контрольній) групі спостерігалася також тенденція до потяжчання — погіршення показника тяжкості у 5 пацієнтів. У той же час у хворих, лікованих β-глюканами, індекс САТ погіршився лише в 1 хворого. У випадку повторного застосування імуностимулятора через 1 рік (3-я група) індекс САТ не погіршився у жодного з пацієнтів.
Найважливішим результатом застосування імуностимулюючої терапії стало зменшення частоти загострень з 2,6 ± 0,5 протягом попереднього року до 1,8 ± 0,4 після одномісячного курсу лікування β-глюканами (p > 0,05). Повторне використання імуностимулятора сприяло вже достовірному скороченню кількості загострень — до (1,2 ± 0,2) разу протягом року (p < 0,05).
Необхідність у застосуванні антибіотиків у хворих, пролікованих β-глюканами, зменшилася з 2,3 ± 0,3 до 1,1 ± 0,2 (p < 0,05) курсу антибіотикотерапії за рік. При повторному призначенні через 1 рік потреба у застосуванні антибіотиків зменшилася до 0,8 ± 0,2 курсу на рік.

Висновки. Призначення β-глюканів забезпечило збільшення кількості клітин з активністю натуральних кілерів і клітин моноцитарно-макрофагального ряду, а також сприяло відновленню імунорегуляторного індексу. Застосування β-глюканів протягом 1 міс супроводжувалося зменшенням числа загострень ХОЗЛ і достовірно зменшувало потребу в антибіотиках у пацієнтів з ХОЗЛ. При цьому повторне призначення β-гліканів було клінічно та імунологічно більш ефективним.

Вплив CD4+ T-лімфоцитів на напруженість протидифтерійного імунітету в дорослих осіб, які живуть із ВІЛ

Г.О. Ревенко — 2024-02-29

Вакцинація є важливим інструментом для профілактики інфекційних захворювань. Люди, які живуть із вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), становлять вразливу групу, оскільки вони піддаються більшому ризику захворіти або перенести ускладнений перебіг інфекційних захворювань, яким можна запобігти за допомогою вакцин. Дифтерія — найяскравіший приклад такої інфекційної патології.

Мета роботи — визначити рівень серопротекції проти дифтерії та оцінити вплив рівня CD4⁺ T-лімфоцитів на напруженість протидифтерійного імунітету в людей, які живуть із ВІЛ.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 90 людей, які живуть із ВІЛ (ЛЖВ). Середній вік становив (40,1 ± 0,9) року. Визначення рівня антидифтерійних антитіл проводили методом імуноферментного аналізу з використанням діагностичної тест-системи RIDASCREEN Diphtheria IgG (R-Biopharm AG, Німеччина). Кількісний вміст CD4⁺ T-лімфоцитів визначали за допомогою методу проточної цитометрії з використанням моноклональних антитіл. Статистичну обробку проводили за допомогою ліцензійної програми Statistica v. 6.1.

Результати та обговорення. Медіана протидифтерійних антитіл у ЛЖВ становила 0,17 (0,09—0,38) МО/мл. Частка незахищених щодо дифтерії ЛЖВ — 93,3 % (n = 84). Установлено статистично значущий прямо пропорційний зв’язок між nadir CD4⁺ T-лімфоцитів і ступенем напруженості протидифтерійного імунітету (r_s = 0,49; p < 0,001). За результатом ROC-аналізу, високий ризик відсутності імунітету проти дифтерії прогнозується при зниженні рівня nadir CD4⁺ T-лімфоцитів < 126 клітин/мкл (чутливість тесту — 81,5 %, специфічність — 100,0 %, діагностична ефективність критерію — 82,6 %).

Висновки. Серологічний протидифтерійний статус ЛЖВ є критично низьким. Оцінка рівня nadir CD4⁺ T-лімфоцитів є інформативною для визначення ризику імунологічної незахищеності ЛЖВ від дифтерії. Оскільки збільшення вмісту CD4⁺ T-лімфоцитів на тлі антиретровірусної терапії не сприяє «відновленню» специфічного імунітету, такі ЛЖВ потребуватимуть бустерного введення дифтерійного анатоксину.

Первинний туберкульоз у дорослих: діагностичні помилки

М.І. Сахелашвілі — 2024-02-29

Мета роботи — вивчити частоту і причини діагностичних помилок при первинному туберкульозі (ПТБ) легень у дорослих.

Матеріали та методи. Для вивчення частоти і причин діагностичних помилок при верифікації ПТБ легень у дорослих (за патоморфозом специфічного процесу) провели аналіз секційного матеріалу 200 померлих у дорослому віці від первинних форм туберкульозу (ТБ) за понад 45 років (1974—2020). Досліджуваний період розділили на три періоди: перший — 1974—1988 рр., коли використовували три протитуберкульозних препарати (ізоніазид, стрептоміцин і парааміносаліцилова кислота), другий — 1989—2005 рр., коли до схеми лікування додавали рифампіцин, етамбутол і піразинамід, третій — 2005—2020 рр., коли широко використовували аміноглікозиди, фторхінолони, лінезолід та інші протитуберкульозні препарати.

Результати та обговорення. Дослідження клінічно-патологічного матеріалу 200 померлих від первинних форм ТБ у 1974—2020 рр. за даними прозектур м. Львова свідчать про суттєве зменшення кількості випадків смерті від ПТБ серед дорослого населення. Це зумовлено широким впровадженням сучасної антимікобактеріальної терапії хворих на туберкульох легень. Клініко-патологоанатомічною формою ПТБ, яка домінувала, був ТБ внутрішньогрудних лімфатичних вузлів із різними варіантами прогресування. Серед причин смерті переважали ускладнення специфічного характеру (міліарний ТБ, туберкульозний менінгіт і туберкульозний сепсис). У сучасних умовах виникають труднощі з діагностикою ПТБ у дорослих. Частота гіподіагностики цього захворювання збільшується. Найчастіше діагностичні помилки реєструють у загальносоматичних стаціонарах при верифікації ТБ внутрішньогрудних лімфатичних вузлів та його ускладнень у хворих віком понад 30 років.

Висновки. Збільшилася частота випадків гіподіагностики ПТБ через його атиповий перебіг, що, імовірно, зумовлено патоморфозом специфічного процесу. У перший досліджуваний період відмінність клінічного і патологоанатомічного діагнозів, зумовлена особливостями клінічного перебігу ПТБ, зареєстровано в 7,3 % випадків, у другий період — у 27,2 % випадків, у третій період — у 40,0 % випадків. Гіподіагностика ПТБ спричинена кількома чинниками: нетривалим перебуванням пацієнта в стаціонарі, атиповим перебігом ПТБ унаслідок патоморфозу специфічного процесу, неповноцінним обстеженням пацієнта, відсутністю фтизіатричної настороженості в лікарів загальної мережі, неправильною інтерпретацією клініко-рентгенологічних і лабораторних даних.

Рівень лептину в крові хворих на хронічне обструктивне захворювання легень та його кореляції з рівнями клініко-функціональних і анамнестичних показників

Л.І. Пилипів — 2024-02-29

Лептин — гормон білої жирової тканини і біомаркер запалення, роль якого в перебігу хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) остаточно не встановлена.

Мета роботи — визначити рівень лептину та його кореляції з клініко-функціональними й анамнестичними показниками в пацієнтів із ХОЗЛ.

Матеріали та методи. За стандартним протоколом обстежено 42 пацієнтів із загостренням ХОЗЛ і 20 здорових осіб як контрольну групу. Проведено ультразвукове сканування органів черевної порожнини, оцінку рівня лептину в сироватці крові, тривоги і депресії та якості життя.

Результати та обговорення. Установлено, що гіперлептинемія в пацієнтів із загостренням ХОЗЛ траплялася значно частіше, ніж у здорових осіб ((73,8 ± 6,8) і (40,0 ± 11,0) %; р < 0,05). У пацієнтів із ХОЗЛ підвищений рівень лептину зафіксовано частіше, ніж нормальні показники ((73,8 ± 6,8) і (26,2 ± 6,8) %; р < 0,01). Гіперлептинемія значно частіше супроводжувалася тяжким перебігом ХОЗЛ із встановленням клінічної групи Е порівняно з нормолептинемією ((51,6 ± 9,0) і (18,2 ± 11,6) %; р < 0,05). Кореляційний аналіз Кендалла виявив, що підвищення рівня лептину в крові асоціювалося зі зростанням індексу маси тіла (τ = 0,3; р = 0,02), жіночою статтю (τ = 0,3; р = 0,01), відсутністю куріння в анамнезі (τ = – 0,2; р = 0,03), збільшенням виразності низки симптомів (задишки (τ = 0,3; р = 0,01), порушення діяльності вдома (τ = 0,3; р = 0,002) та поза домом (τ = 0,3; р = 0,02), нестачею енергії (τ = 0,3; р = 0,01)), зростанням тяжкості легеневої недостатності (τ = 0,3; р = 0,003), зниженням форсованої життєвої ємності легень (τ = – 0,2; р = 0,04), зростанням систолічного артеріального тиску (τ = 0,2; р = 0,02), вмісту холестерину (τ = 0,3; р = 0,01) і β-ліпопротеїнів (τ = 0,2; р = 0,04), виразності депресії (τ = 0,3; р = 0,002) та погіршенням якості життя (τ = 0,3; р = 0,01).

Висновки. Пацієнти з ХОЗЛ і підвищеним рівнем лептину характеризуються не лише збільшеною масою тіла, а й артеріальною гіпертензією, порушенням ліпідного обміну, виразнішою легеневою недостатністю, депресивними розладами, зниженням якості життя та виразнішими суб’єктивними респіраторними симптомами.

Ефективність лікування сімейного туберкульоз

І.Д. Дужий — 2024-02-29

Найдавніші знахідки, пов’язані з виявами туберкульозу, датуються IV—V тисячоліттям до н. е. Деякий час здавалося, що інфекція може бути незабаром подолана, але наприкінці 1980-х років зафіксовано значне збільшення захворюваності та смертності від легеневого й позалегеневого туберкульозу. Паралельно зросла кількісно та якісно стійкість мікобактерій до антибактеріальних препаратів, особливо мультирезистентного типу, яка становить 60—65 % через 5—6 міс лікування. Ефективність хіміотерапії цього типу туберкульозу в Україні не перевищує 40—45 %, що свідчить про актуальність проблеми.

Мета роботи — порівняти ефективність лікування хворих-джерел туберкульозної інфекції і контактерів сімейного туберкульозу.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебувало 406 осіб, хворих на туберкульоз сімейного типу, яких розподілили на дві групи: групу порівняння (джерело туберкульозу) — 207 осіб і основну групу (контактери) — 199. Обстеження проводили відповідно до стандартів, лікування — за протоколами МОЗ України.

Результати та обговорення. Джерелами мультирезистентних мікобактерій у групі порівняння було 42,6 % хворих, в основній групі — 39,4 % (p > 0,05), що свідчить про однотипність походження. Чутливі форми мікобактерій туберкульозу в групі порівняння виявлено в 20,0 % пацієнтів, в основній групі — у 20,2 %. Не вдалося абацилювати у групі порівняння 27,8 % хворих, в основній групі — 8,1 %, що менше в 3,5 разу (p < 0,001). Рецидиви впродовж 2 років спостереження в групі порівняння мали місце в 16,4 % осіб, в основній групі — у 9,0 %. Померло відповідно 13,0 і 8,5 % хворих. Соціальна реабілітація в групі порівняння зафіксована у 16,5 % працездатних осіб, в основній групі — у 24,6 %, що більше в 1,5 разу (p < 0,05).

Висновки. Ефективність лікування хворих основної групи значно перевищувала таку в групі порівняння, що підтверджує значення організаційних заходів у фтизіатрії.

Дослідження впливу специфічної антибактеріальної терапії на перебіг туберкульозного спондиліту в експерименті

Г.Г. Голка — 2024-02-29

Мета роботи — вивчення впливу сучасної антибактеріальної терапії на розвиток специфічного деструктивного процесу при експериментальному туберкульозному спондиліті на тваринах.

Матеріали та методи. Експерименти були проведені на 40 статевозрілих (більше 6 міс) морських свинках (середня вага 350—500 грамів). Моделювання туберкульозного спондиліту проводилось на основі розробленого нами способу (Патент № 112423 (UА) Україна).
Усі дослідні тварини були розділені на 4 рівні групи. Групи 1—3 (основні) — проводилась ін’єкція 0,5 мл суспензії M. tuberculosis (0,1 мг сухої маси в 1 мл) у тіло хребця згідно з методикою. Група 4 — контрольна — тваринам виконувалася ін’єкція стерильного фізіологічного розчину (0,9 % — 0,5 мл) у тіло хребця.
У групі 1 (10 свинок) проводилося лікування специфічними антибактеріальними препаратами (АБП) першої лінії (ізоніазид, стрептоміцин, рифампіцин). У групі 2 (10 свинок) проводилося лікування специфічними АБП другої лінії (амікацин, рифабутин, офлоксацин). У групі 3, 4 (по 10 свинок) — не проводилося лікування.

Результати та обговорення. У результаті морфологічного дослідження встановлено наявність активного туберкульозного процесу в тілах хребців і паравертебральних тканинах у тварин із модельованим туберкульозом і лікуванням специфічним АБП першої лінії, а також у тварин, що не приймали специфічного лікування. Важливо зазначити, що ступінь вираженості деструктивних змін у вражених хребцях у тварин не лікованих і тих, що приймали АБП першої лінії, практично однакові.
У тварин, яким моделювали туберкульоз і лікували специфічним АБП другої лінії, виявлено пригнічення патологічного процесу з утворенням молодої кісткової та сполучної тканини різного ступеня зрілості та наявністю зони, що відмежовує вогнище запалення від здорової тканини в ранні терміни захворювання (один місяць).

Висновки. На підставі гістологічного дослідження тіл хребців встановлено, що у тварин, яких лікували специфічним АБП першої лінії, виявлені яскраві морфологічні особливості туберкульозного запалення. У тварин, яких лікували специфічним АБП другої лінії, відмічено пригнічення патологічного процесу.
Дане дослідження показало, що проведення сучасної інтенсивної специфічної антибактеріальної терапії в умовах експерименту дає змогу досягти відмежування деструктивного процесу в порівняно ранні терміни розвитку захворювання (4—5 тиж).

Вплив коронавірусної інфекції на результати черезшкірного коронарного втручання в пацієнтів з ішемічною хворобою серця

Г.Б. Маньковський — 2024-02-29

Мета роботи — визначити вплив захворюваності на коронавірусну інфекцію (КВІ) на стан пацієнтів після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ).

Матеріали та методи. Одноцентрове дослідження проведено на базі Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України в період з 1 червня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. У нього було залучено 158 пацієнтів (з них 78 хворіли на COVID-19, 80 — не хворіли) зі стабільною обструктивною ішемічною хворобою серця (ІХС). Серед пацієнтів було 100 чоловіків та 58 жінок. Усім пацієнтам проведено ЧКВ. Проаналізовано результати через 6 міс після ЧКВ. Кінцевою точкою дослідження була повторна реваскуляризація міокарда: звуження стентованого просвіту > 70 % або гострий тромбоз стента. Оцінено частоту прогресування ІХС (утворення або прогресування атеросклеротичних бляшок порівняно з первинною коронаровентрикулографією (КВГ)).

Результати та обговорення. Частота повторного проведення КВГ у перших 6 міс після ЧКВ унаслідок стенокардії напруження або гострого коронарного синдрому становила 12,8 % (10 із 78) у пацієнтів з перенесеною КВІ та 3,8 % (3 із 80) у групі пацієнтів без КВІ (р < 0,05). Пацієнти, які хворіли на КВІ, мали тенденцію до швидшого досягнення кінцевих точок протягом 6 міс спостереження, на відміну від пацієнтів, які не мали COVID-19 у цей період. Частота повторного ЧКВ протягом 6 міс після первинної КВГ у групі пацієнтів із перенесеною КВІ була вищою (8 випадків із 78), ніж у групі осіб, які не хворіли на КВІ у перших 6 міс після ЧКВ (2 випадки з 80; c2 = 4,0; р = 0,045).

Висновки. Пацієнтам із легким і середньотяжким перебігом КВІ та стабільною ІХС з атеросклеротичним ураженням коронарних артерій частіше проводили повторне ЧКВ протягом 6 міс після процедури. Найчастішими причинами повторного ЧКВ у пацієнтів із перенесеною КВІ були тромбоз і рестеноз стента, а також прогресування стенозу не в місці проведення ЧКВ.

Динаміка тиску в правому шлуночку під час стрес-ехокардіографії у пацієнтів, які мають серцеву недостатність зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка

Є.Ю. Марушко — 2024-02-29

Мета роботи — вивчити зміни систолічного тиску в правому шлуночку при стрес-ехокардіографії в пацієнтів із гіпертрофією міокарда лівого шлуночка (ЛШ) та клінічними виявами серцевої недостатності й визначити інші механізми, що призводять до клінічної симптоматики.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 49 хворих із задишкою при фізичному навантаженні, які проходили діагностичне обстеження після заперечення стенозувального ураження коронарних артерій методом інвазивної коронаровентрикулографії. Серед пацієнтів був 31 (63,3 %) чоловік та 18 (36,7 %) жінок. Середній вік пацієнтів — (56,7 ± 3,3) року. Заперечували бронхолегеневу патологію методами спірометрії та рентгенографії органів грудної клітки, структурну патологію серця за допомогою ехокардіографії, мікроваскулярної стенокардії, ехокардіографії із внутрішньовенним уведенням дипіридамолу та досліджували зміну систолічного тиску в правому шлуночку методом ехокардіографії під час тесту із фізичним навантаженням.

Результати та обговорення. У жодному випадку не виявлено інфільтративних змін легень, ознак емфіземи чи інших виявів значущої патології за даними рентгенографії. Спірометрія також показала відсутність значущих функціональних відхилень. Ехокардіографія виявила значну гіпертрофію міокарда ЛШ (товщина міжшлуночкової перегородки — у середньому (14,1 ± 0,5) мм, товщина задньої стінки ЛШ — у середньому (13,5 ± 0,3) мм) із наявністю діастолічної дисфункції ЛШ та ехокардіографічних ознак підвищення кінцеводіастолічного тиску в ЛШ, що підтверджено інвазивно при коронаровентрикулографії. У 9 (18,4 %) випадках потовщення стінок серця було наслідком гіпертрофічної кардіоміопатії. За даними МРТ серця, ці хворі мали обструкцію вихідного тракту ЛШ і невелику легеневу гіпертензію в спокої. Проведення strain imaging показало наявність ознак ішемії міокарда (сегментарне порушення скоротливості) різного ступеня виразності (від 1 до 5 сегментів), що поширювалося на міжшлуночкову перетинку, верхівку серця, рідше — на передню стінку ЛШ. У всіх хворих під час фізичного навантаження мало місце підвищення тиску в легеневій артерії в середньому з (37,4 ± 2,1) до (47,1 ± 1,6) мм рт. ст.

Висновки. Патогенетичним механізмом, що пояснює задишку в пацієнтів із гіпертрофією міокарда ЛШ, є транзиторна легенева гіпертензія, що виникає під час фізичного навантаження внаслідок діастолічної дисфункції ЛШ. Додатковим механізмом є поява ішемії міокарда під час фізичного навантаження, яку ми пояснюємо за відсутності коронарних стенозів та мікроваскулярної стенокардії невідповідністю потреб забезпеченню об’ємної швидкості коронарного кровотоку значно гіпертрофованого ЛШ.

Сучасні напрями оптимізації емпіричної антимікробної терапії негоспітальної пневмонії (огляд літератури)

М.В. Хайтович — 2024-02-29

Тяжка негоспітальна пневмонія (НП) залишається захворюванням, небезпечним для життя, зумовлює 78 % смертей, пов’язаних із інфекцією. Емпіричну антибіотикотерапію розпочинають до отримання результатів бактеріологічної діагностики. Різноманітність збудників часто утруднює вибір лікарського засобу для етіотропної емпіричної терапії. Ізоляти бактерій, відповідальних за виникнення НП, інколи демонструють високу стійкість до кількох антибіотиків, включаючи цефалоспорини та карбапенеми. Проаналізовано наукові публікації з бази PubMed за останніх 5 років з проблеми емпіричної антимікробної терапії НП.
У наш час емпірична терапія пневмонії визначається місцем зараження (в лікарні чи в інших умовах), але може бути зумовлена наявністю факторів ризику мультирезистентних патогенів, незалежно від місця зараження.
Раціональним підходом для прийняття рішення про призначення антибіотиків широкого спектра дії є використання моделей прогнозування ризиків на рівні пацієнта. Розроблені рекомендації емпіричної терапії НП із урахуванням індивідуальних факторів ризику мультирезистентної інфекції, їхнє застосування, за результатами оцінки 30-денної смертності, виявилось більш ефективним, ніж використання класифікації за місцем виникнення пневмонії.
Серед сучасних напрямів емпіричної антимікробної терапії негоспітальної пневмонії: застосування препаратів із вузьким спектром дії на основі використання алгоритму визначення ризику мультирезистентної інфекції, а також тесту на прокальцитонін; застосування алгоритму вибору альтернативного антимікробного засобу у випадку даних анамнезу щодо алергії на пеніциліни; скорочення загальної тривалості антимікробної терапії; широке впровадження програм адміністрування антимікробних препаратів у діяльність не лише стаціонарів, а й закладів охорони здоров’я, які надають первинну медичну допомогу.

Сучасні особливості епідеміологічної ситуації з туберкульозу в Україні (огляд)

Ю.М. Валецький — 2024-02-29

Мета роботи — дослідити епідемічну ситуацію з туберкульозу в Україні в 2018—2022 рр.

Матеріали та методи. Проаналізовано офіційну статистичну інформацію Державної служби статистики та Міністерства охорони здоров’я України, наукові праці зарубіжних і вітчизняних учених, матеріали періодичних видань та міжнародних конференцій, інтернет-ресурси, результати наукових досліджень. Для інтерпретації статистичних даних і виявлення причинно-наслідкових зв’язків динаміки статистичних показників залучили 6 науковців та організаторів фтизіатричної служби як експертів.

Результати та обговорення. Із 2018 до 2022 р. захворюваність на туберкульоз, зокрема з його рецидивами, зменшилася на 27,3 %. Захворюваність серед дітей віком до 14 років у цей період знизилася на 16,9 %, а серед дітей віком 15—17 років — на 45,8 %. Порівняно з 2020 р. у 2021 р. зафіксовано зростання захворюваності на туберкульоз серед населення України на 3,5 %, а також серед дітей віком до 14 років на 25,4 %. Найбільший показник захворюваності серед областей України протягом п’яти років зареєстровано в Одеській області, хоча цей показник знизився у 2022 р. порівняно з 2018 р. на 36,0 %. Відзначено зменшення поширеності всіх форм активного туберкульозу серед населення України з 2018 до 2022 р. на 40,7 %, серед дітей віком до 14 та 15—17 років — на 34,1 і 49,7 % відповідно. За даними статистики, найбільша захворюваність працівників закладів охорони здоров’я України зафіксована в 2018 р. — 6,0 на 10 тис. працівників.

Висновки. Починаючи з 2020 р., спостерігається тенденція до збільшення захворюваності на туберкульоз в Україні (майже на 3,5 %, серед дітей віком до 14 років — на 25,4 % у 2021 р.), хоча раніше вона була протилежною. Імовірно, це спричинила пандемія коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19). Зафіксовано зниження поширеності всіх форм активного туберкульозу серед населення України. Найбільша захворюваність працівників закладів охорони здоров’я України зафіксована у 2018 р. Важливою проблемою є те, що на туберкульоз страждає велика кількість працездатного населення, що призводить до стійкої втрати працездатності. Серед дорослого і працездатного населення абсолютний показник первинної інвалідності внаслідок туберкульозу зменшився у 2022 р. порівняно з попереднім роком на 11,4 та 3,9 % відповідно. Імовірно, має місце значна гіподіагностика туберкульозу через вплив пандемії COVID-19 та війни.