Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція

Сердечно вітаємо Михайла Михайловича Кужка з 75-річчям!

2025-02-04

GOLD 2025: новітні підходи до менеджменту та лікування хронічного обструктивного захворювання легень

В.І. Петренко — 2025-02-04

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) є одним із найпоширеніших неінфекційних захворювань, що характеризується хронічними респіраторними симптомами (задишка, кашель, виділення мокротиння та/або загострення) унаслідок патологічних змін дихальних шляхів (бронхіт, бронхіоліт) та/або альвеол (емфізема), які спричиняють обструкцію повітряного потоку, що персистує та часто прогресує. Це захворювання входить у трійку основних причин смертності у світі. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 300 млн осіб страждають на ХОЗЛ (10,3 % дорослого населення), що зумовлює значний соціально-економічний тягар — близько 38,6 млрд євро для Євросоюзу на рік. Щорічно ХОЗЛ призводить до 3 млн смертей у світі. Оновлені рекомендації Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Disease (GOLD) 2025 окреслюють сучасні підходи до менеджменту ХОЗЛ. Основну увагу приділено оновленій класифікації пацієнтів, персоналізованому вибору терапії, ролі біомаркерів, зокрема еозинофільного профілю, та інтеграції цифрових інструментів у моніторинг стану пацієнтів.
Метою статті є аналіз основних змін у настановах GOLD 2025, оцінка їхньої практичної значущості та вивчення потенційного впливу на поліпшення клінічного менеджменту пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень. Наголошено на важливості персоналізованих терапевтичних стратегій для зниження частоти загострень та поліпшення віддалених результатів лікування пацієнтів.
Рекомендації GOLD 2025 представляють новітній підхід до менеджменту ХОЗЛ, який ґрунтується на персоналізації терапії та інтеграції сучасних технологій. Уточнена класифікація (групи A, B, Е) дає змогу спростити прийняття клінічних рішень, а використання біомаркерів, таких як еозинофільний профіль, підвищує ефективність лікування. Окрім фармакотерапії, велику увагу приділено немедикаментозним підходам і використанню цифрових інструментів, що сприяє поліпшенню віддалених результатів лікування.

Аналіз супутньої патології у госпіталізованих пацієнтів із коронавірусною хворобою-2019

О.В. Ряба — 2025-02-04

Коронавірусна хвороба-2019 (COVID-19) є однією з провідних проблем систем охорони здоров’я як в Україні, так і у світі. Незважаючи на впровадження вакцинації, кількість пацієнтів, яких госпіталізують, залишається значною. Серед них переважають пацієнти похилого віку із супутньою субкомпенсованою та декомпенсованою соматичною патологією.

Мета роботи — провести аналіз супутньої патології як чинника, що підвищує ймовірність тяжкого перебігу COVID-19, у пацієнтів різних вікових груп залежно від статусу вакцинації та історії попереднього захворювання на COVID-19.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 220 госпіталізованих пацієнтів, яких розподілили на дві групи: вакциновані пацієнти (n = 129 (74 (57,4 %) жінки та 55 (42,6 %) чоловіків)) та невакциновані пацієнти з перенесеним COVID-19 в анамнезі (n = 91 (49 (53,8 %) жінок і 42 (46,2 %) чоловіки)). За віком пацієнтів виділено три підгрупи: ≤ 39, 40—69, ≥ 70 років, за ступенем тяжкості стану — дві підгрупи: середній та тяжкий (серед вакцинованих пацієнтів середньої тяжкості перебіг мав місце в 101 (78,3 %) випадку, тяжкий перебіг — у 28 (21,7 %), серед невакцинованих хворих — відповідно у 50 (54,9 %) і 41 (45,1 %)). Серед пацієнтів із тяжким перебігом зареєстровано летальні наслідки: у групі вакцинованих пацієнтів — 10 (7,75 %), у групі невакцинованих хворих — 19 (20,9 %).

Результати та обговорення. Різниця за віковим розподілом у вакцинованих пацієнтів залежно від ступеня тяжкості була статистично незначущою (р = 0,121), тоді як у невакцинованих пацієнтів після перенесеного захворювання — статистично значущою (р = 0,0007). Із супутньої патології в обох групах найчастіше траплялися гіпертонічна хвороба (64,5 %), ішемічна хвороба серця (48,2 %), цукровий діабет 2 типу (20,0 %). Усі пацієнти обох груп віком ≤ 39 років мали середньотяжкий перебіг COVID-19. Жоден пацієнт із цієї вікової підгрупи не мав підтверджених супутніх захворювань. Серед вакцинованих пацієнтів віком ≥ 70 років із середнім ступенем тяжкості гіпертонічна хвороба траплялася статистично значущо частіше в 1,8 разу (р = 0,0001), ніж у пацієнтів віком 40—69 років, а ішемічна хвороба серця — у 2,2 разу (р = 0,0001). У пацієнтів віком ≥ 70 років із тяжким перебігом захворювання частота виявлення гіпертонічної хвороби була в 1,7 разу більшою (р = 0,035) порівняно з пацієнтами віком 40—69 років, а частота виявлення ішемічної хвороби серця — у 2,5 разу (р = 0,001). Серед невакцинованих пацієнтів, що захворіли на COVID-19 повторно, частота виявлення гіпертонічної хвороби у пацієнтів віком ≥ 70 років із середнім ступенем тяжкості статистично значущо не відрізнялася від такої у хворих віком 40—69 років (р = 0,079), а ішемічна хвороба серця статистично значущо частіше траплялася в пацієнтів віком ≥ 70 років (р = 0,017). У пацієнтів із тяжким перебігом захворювання гіпертонічну хворобу реєстрували в 2,8 разу частіше у віковій підгрупі ≥ 70 років порівняно із хворими віком 40—69 років (р = 0,022), а ішемічну хворобу серця — у 3,3 разу (р = 0, 0,026).

Висновки. Наявність серцево-судинних захворювань, таких як гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця, статистично значущо підвищує ймовірність тяжкого перебігу COVID-19 (р = 0,001 та р = 0,0001 відповідно).

Вплив чинників кардіоваскулярного ризику на якість життя хворих на негоспітальну пневмонію, асоційовану з COVID-19

І.В. Чабан — 2025-02-04

Мета роботи — визначити вплив чинників кардіоваскулярного ризику на фізичний та психологічний компоненти здоров’я у хворих на негоспітальну пневмонію, асоційовану з коронавірусною хворобою-2019 (COVID-19).

Матеріали та методи. У дослідження залучено 191 пацієнта з негоспітальною пневмонією, в яких установлена епідеміологічна історія інфікування вірусом SARS-CoV-2 з ідентифікацією нуклеїнової кислоти SARS-CoV-2 у мазках із горла або нижніх дихальних шляхів за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі не пізніше ніж за 1 міс до стаціонарного лікування. Пацієнтів розподілили на три групи залежно від тяжкості пневмонії. Через 1 рік після виписки зі стаціонару проведено телефонне опитування для оцінки якості життя пацієнтів за допомогою загального опитувальника SF-36.

Результати та обговорення. Через 1 рік після перенесеної негоспітальної пневмонії, асоційованої з COVID-19, до чинників кардіометаболічного ризику, що статистично значущо підвищують відношення шансів поганої якості життя, належать: вік (≥ 55 років у чоловіків та ≥ 65 років у жінок) — у 7,20 разу за фізичним компонентом здоров’я і в 2,90 разу за психологічним компонентом, наявність цукрового діабету в анамнезі — у 7,13 разу за психологічним чинником, наявність серцевої недостатності в анамнезі — у 9,63 разу за фізичним компонентом і в 3,97 разу за психологічним компонентом, наявність захворювань периферичних судин в анамнезі — відповідно у 7,26 та 2,95 разу, наявність дисліпідемії — у 4,48 разу за психологічним компонентом здоров’я. Аналіз імовірного впливу ожиріння, куріння, коронарних і цереброваскулярних захворювань, хронічної хвороби нирок на погіршення фізичного та психологічного компонентів здоров’я через 1 рік після перенесеної негоспітальної пневмонії при COVID-19 не виявив статистично значущого зростання шансів поганої якості життя за наявності зазначених чинників.

Висновки. На погану якість життя впливають чинники кардіоваскулярного ризику — вік, дисліпідемія, наявність цукрового діабету, серцевої недостатності та захворювань периферичних судин.

Патоморфоз туберкульозу мозкових оболонок і центральної нервової системи в дорослих (за даними секційного матеріалу)

М.І. Сахелашвілі — 2025-02-04

Мета роботи — вивчити особливості патоморфозу туберкульозу мозкових оболонок і центральної нервової системи на підставі аналізу секційного матеріалу за 55 років (1948—1998 і 2020—2024).

Матеріали та методи. Проаналізовано 179 протоколів розтину хворих, які померли у Львівській області від туберкульозу мозкових оболонок і центральної нервової системи (ЦНС) за 55 років. Досліджуваний період поділено на 6 підперіодів: 1-й — 1948—1957, 2-й — 1958—1967, 3-й — 1968—1977, 4-й — 1978—1987, 5-й — 1988—1998, 6-й — 2020—2024 рр.

Результати та обговорення. Установлено, що протягом останніх 55 років відбулися значні зміни в перебігу туберкульозного менінгіту унаслідок патоморфозу специфічного процесу. Констатовано вірогідне зменшення кількості випадків смерті від цього захворювання із 44,1 % у 1-й період до 1,7 % у 4-й період зі збільшенням до 5,0 % у 5-й період та різкого збільшення до 37,5 % у 6-й період, а на тлі ко-інфекції — до 80,6 %. За зазначені періоди зареєстровано зміни у віковій структурі померлих від туберкульозного менінгіту: у 1-й період більшість хворих (85,0 %) померли в молодому віці (до 30 років), потім спостерігається поступове збільшення віку померлих та частоти прогресування специфічного процесу вторинного генезу. У перші періоди найчастіше реєстрували базилярну форму туберкульозного менінгіту (92,9 %), останніми роками — зменшення частоти туберкульозного менінгіту (до 16,4 %) і збільшення частоти поєднання туберкульозного менінгіту з менінгоенцефалітом (до 83,6 %). Туберкульозний менінгіт супроводжувався генералізованим ураженням легень та інших органів і систем, особливо в 6-й період. У 2020—2024 рр. на тлі інфекції, спричиненої вірусом імунодефіциту людини, при туберкульозі мозкових оболонок і ЦНС найчастіше виявляли периваскулярну лімфоїдну інфільтрацію та відсутність у мозковій речовині туберкульозних гранульом. У м’яких мозкових оболонках і головному мозку відзначали наявність численних васкулітів, тромбоваскулітів, фібринозно-гнійних нашарувань на мозкових оболонках, що призвело до появи зон демієлінізації та розм’якшення мозкової тканини.

Висновки. У перших три періоди туберкульоз мозкових оболонок і ЦНС у більшості хворих розвивався внаслідок прогресування первинних форм специфічного процесу, в наступні роки — внаслідок туберкульозу вторинного генезу. Особливо збільшилася частота смерті від туберкульозу мозкових оболонок і ЦНС при прогресуванні специфічного процесу вторинного генезу (в 12,5 разу). У 1-й і 2-й періоди переважала базилярна форма туберкульозного менінгіту (87,0—89,9 %). У 10 (10,3 %) померлих на автопсії діагностували туберкульозний менінгіт і менінгоенцефаліт, в 1 (0,9 % ) — спінальну форму менінгіту, у 7 (6,3 %) — солітарні туберкуломи в мозку. У наступні роки відзначили зменшення базилярної форми менінгіту (68,7 %) і збільшення частоти поєднання туберкульозу мозкових оболонок і ЦНС (77,8 %). Туберкульозний менінгіт супроводжувався генералізованим ураженням легень та інших органів і систем, особливо в 6-й період. За останніх 5 років (2020—2024) важливу роль у патоморфозі туберкульозного менінгіту й менінгоенцефаліту зіграло збільшення кількості хворих з інфекцією, спричиненою ВІЛ/СНІДом. Отримані дані свідчать, що в міру вдосконалення хіміотерапії відбувався індукований (терапевтичний) патоморфоз, який суттєво змінив перебіг специфічного процесу в мозкових оболонках і ЦНС у дорослих.

Якість життя пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень

О.М. Радченко — 2025-02-04

Якість життя (ЯЖ) є важливим критерієм стану здоров’я та його змін, дає змогу визначити перебіг хвороби, ефективність терапії, провести ранжування та групування пацієнтів, сформувати план реабілітації та стежити за його втіленням.

Мета роботи — визначити якість життя (ЯЖ) пацієнтів із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ), її кореляційні зв’язки та оцінити залежність цих показників від маси тіла пацієнтів.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 145 пацієнтів із загостренням ХОЗЛ, яких розподілили на три групи залежно від індексу маси тіла: 1-ша група — 42 (30 чоловіків та 12 жінок, медіана віку — 50 років) пацієнти із нормальною масою тіла, 2-га група — 41 (29 чоловіків та 12 жінок, медіана віку — 52 роки) пацієнт із надмірною масою тіла, 3-тя група — 62 (37 чоловіків та 25 жінок, медіана віку — 52 роки) пацієнти з ожирінням. Усім пацієнтам визначали рівень лептину в крові, проводили тест з оцінки ХОЗЛ, оцінювали ЯЖ за респіраторним опитувальником госпіталю святого Георгія (St. George Respiratory Questionnaire (SGRQ)) та виразність тривоги і депресії за госпітальною шкалою тривоги та депресії (HADS). Результати опрацьовано статистичними методами.

Результати та обговорення. Підсумкова оцінка ЯЖ пацієнтів із загостренням ХОЗЛ становила 45,6 %. Найбільший вплив на ЯЖ мав компонент «симптоми» (60,2 [48,4; 73,6] %), дещо менший — компоненти «активність» (47,7 [35,8; 66,2] %) та «психосоціальний вплив» (39,4 [26,4; 56,4] %). У жінок ЯЖ була дещо нижчою порівняно з чоловіками (62,8 та 57,1 %; 53,4 і 44,8 %; 41,5 та 36,5 %; 53,4 і 41,7 %). Істотно нижчою була ЯЖ у курців порівняно з пацієнтами, які ніколи не курили (за компонентом «вплив» та підсумковою оцінкою ЯЖ: 47,3 [40,1; 62,9] і 32,8 [18,8; 42,6] %; 57,3 [43,0; 63,4] і 39,3 [29,2; 47,2] %; в обох випадках р = 0,01; р1, 2 = 0,01). Згідно з кореляційним аналізом Кендалла ЯЖ погіршувалась у міру збільшення індексу маси тіла, вмісту лептину в крові, тяжкості ХОЗЛ (за клінічною групою, сумою балів за тестом з оцінки ХОЗЛ, ступенем легеневої недостатності), із розвитком артеріальної гіпертензії, погіршенням контролю за артеріальним тиском, поглибленням депресії, збільшенням правої частки печінки ультрасонографічно та погіршенням швидкісних і об’ємних параметрів функції зовнішнього дихання. Кореляції сумарної ЯЖ відрізнялись у пацієнтів із різною масою тіла.

Висновки. Загострення ХОЗЛ супроводжувалося зменшенням ЯЖ за опитувальником SGRQ (45,6 %), спричиненим розвитком симптомів та обмеженням фізичної активності. Якість життя була істотно нижчою у курців та пацієнтів із супутнім ожирінням. Погіршення ЯЖ відбувалось у міру збільшення маси тіла та рівня лептину крові, поглиблення тяжкості ХОЗЛ, розвитку артеріальної гіпертензії та депресії, супроводжувалося погіршенням показників функції зовнішнього дихання.

Оцінка функції дихальної системи у пацієнтів із хронічним болем у нижній ділянці спини

М.О. Овдій — 2025-02-04

Хронічний біль у нижній ділянці спини є глобальною проблемою. Він негативно впливає на повсякденну діяльність та якість життя. Дихальні м’язи відіграють важливу роль у стабілізації хребта та підтримці правильної постави, але можуть зазнавати змін під дією хронічного болю, що може мати відповідний вплив на функцію дихання.

Мета роботи — оцінити функцію дихальної системи у пацієнтів із хронічним болем у нижній ділянці спини з метою оптимізації стратегій лікування.

Матеріали та методи. На базі Університетської клініки Національного медичного університету (НМУ) імені О.О. Богомольця проведено обстеження 100 осіб віком 25—44 роки. Всі досліджувані були поділені на дві групи: особи з хронічним болем у попереку та практично здорові особи. Досліджуваним було проведено визначення основних антропометричних показників та проведена спірометрія з визначенням показників зовнішнього дихання.

Результати та обговорення. Середні показники індексу маси тіла (ІМТ) чоловіків та жінок із хронічним болем у попереку склали (28,15 ± 3,75) та (25,42 ± 4,73) кг/м² відповідно, що вказує на надмірну вагу. Серед жінок із хронічним болем у попереку спостерігалось достовірне зниження таких показників, як екскурсія грудної клітки (ЕГК ) (р = 0,0008), ОФВ₁ (р = 0,01), ЖЄЛ (р = 0,04), порівняно зі здоровими жінками, за іншими показниками відмінності не мали достовірного характеру. Серед чоловіків із хронічним болем у попереку спостерігалось достовірне зниження таких показників, як ЕГК (р = 0,001), ЖЄЛ (р = 0,03), ФЖЄЛ (р = 0,01), ОФВ₁ (р = 0,002), МВЛ (р = 0,002), ЖЄЛ видиху (р = 0,02), порівняно зі здоровими чоловіками.

Висновки. Особи із хронічним болем у нижній ділянці спини мають знижену функцію дихальної системи та знижену силу дихальних м’язів. Інтеграція вправ для дихальних м’язів у реабілітаційні програми може потенційно покращити результати лікування людей, які страждають на хронічний біль у попереку.

Особливості сучасного туберкульозу у медичних працівників

О.П. Литвинюк — 2025-02-04

Мета роботи — дослідити тенденції та особливості структури захворюваності на туберкульоз (ТБ) медичних працівників (МП) у Вінницькій області в 2007—2023 рр.

Матеріали та методи. Проаналізовано первинну медичну документацію (карти стаціонарних та амбулаторних хворих, звітні форми) 207 МП у Вінницькій області, які захворіли на ТБ з 2007 до 2023 р. У дослідження залучали лише працівників лікувально-профілактичних закладів Вінницької області, що надавали медичні послуги пацієнтам (лікарі, середній та молодший медичний персонал), за винятком персоналу технічного сектору медичних установ. На основі даних офіційної документації вивчено особливості захворюваності та клінічного перебігу ТБ у МП загальної лікувальної мережі (ЗЛМ) і протитуберкульозних закладів (ПТЗ).

Результати та обговорення. За результатами аналізу, з 2007 до 2023 р. у Вінницькій області зареєстровано 207 випадків ТБ у МП (1,6 % від усіх хворих на ТБ осіб у регіоні). Загалом за 17-річний період дослідження захворюваність на ТБ МП у Вінницькій області була нижчою, ніж захворюваність населення (48,7 на 100 тис. МП і 58,9 на 100 тис. населення області, p < 0,01). Захворюваність МП ПТЗ загалом становила 535,5 на 100 тис. МП ПТЗ. У закладах ЗЛМ захворюваність середнього медичного персоналу становила 42,3 на 100 тис. осіб, молодших МП — 46,9 на 100 тис. осіб, лікарів — 42,4 на 100 тис. лікарів, а у МП ПТЗ — 766, 525 та 113 на 100 тис. осіб відповідно. Легеневі форми захворювання діагностовані в 173 (83,6 %) осіб, позалегеневі — у 34 (16,4 %). Серед усіх випадків легеневого ТБ вогнищеві форми виявлені в 39 (22,5 %) МП, інфільтративні — у 57 (32,9 %), дисеміновані — у 67 (38,7 %). У 8 (5,9 %) осіб діагностована туберкулома легень. Кількість рецидивів ТБ становила 36 (17,4 %), захворюваність — 8,1 на 100 тис. МП.

Висновки. У 2007—2023 рр. захворюваність на ТБ МП у Вінницькій області була нижчою, ніж у популяції регіону (46,8 на 100 тис. МП проти 56,8 на 100 тис. населення області), а в МП ПТЗ — у 11 разів вищою, ніж у МП ЗЛМ (535,5 і 46,8 на 100 тис. МП відповідно). Найбільше випадків ТБ у МП ЗЛМ зареєстровано в молодшого медичного персоналу, тоді як у ПТЗ — у середнього медичного персоналу. Захворюваність на позалегеневий ТБ у МП була вищою, ніж у популяції, — 7,6 та 5,1 на 100 тис. осіб відповідно. З легеневих форм ТБ у МП переважали обмежені форми (61,3 %), рецидиви захворювання траплялися рідше, ніж серед населення (захворюваність — 8,1 і 10,5 на 100 тис. осіб відповідно).

Прогноз щодо рецидивів туберкульозу

І.О. Новожилова — 2025-02-04

Мета роботи — переоцінка проблеми рецидивів туберкульозу (РТБ) за результатами довоєнних досліджень із корекцією на сучасні умови.

Матеріали та методи. Проаналізовано офіційні статистичні дані (2015—2022) і дані Реєстру хворих на туберкульоз (ТБ) — вибірка із 569 хворих із рецидивами туберкульозу легень (РТБЛ). Проведено анкетування 80 лікарів-фтизіатрів щодо вагомості причин РТБЛ. Використано загальноприйняті статистичні методи, зокрема кореляційний аналіз.

Результати та обговорення. Захворюваність на РТБ у 2015—2020 рр. поступово знижувалася, а в 2021—2022 рр. почала зростати. Ефективність лікування хворих на вперше діагностований туберкульоз (ВДТБ) у 2015—2019 рр. поступово збільшувалася, у 2020—2021 рр. почала зменшуватися. Кількість випадків множинної лікарської стійкості при ТБ (МЛС-ТБ) та вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ)/синдрому набутого імунодефіциту (СНІД) у хворих на туберкульоз легень (ТБЛ) на 100 тис. населення у 2015—2020 рр. знижувалася. У 2021—2022 рр. позитивна тенденція щодо МЛС-ТБ припинилася. Доведено наявність обернено пропорційної залежності захворюваності на РТБ від ефективності лікування ВДТБ (r = — 0,42) та прямо пропорційної — від МЛС-ТБ (r = +0,99) і ВІЛ-інфекції (r = +0,85). Установлено, що медичними причинами РТБЛ є недоліки лікування ВДТБ (неадекватні режими, несвоєчасно розпочате лікування, короткий основний курс, незавершене або перерване лікування, недостатня тривалість лікування у стаціонарі та неконтрольоване лікування), стани імунодефіциту, наявність ВІЛ-інфекції та супутніх захворювань, відсутність антиретровірусної терапії, занедбаний ВДТБ (деструкція, бактеріовиділення, МЛС-ТБ); організаційними — низьке охоплення флюорографією, відсутність активного виявлення та профілактики ТБ у групах ризику, фінансово-інфраструктурні труднощі, недостатній соціально-психологічний супровід хворих на ТБ, недоступність швидкої діагностики ТБ, необізнаність населення щодо ТБ, неналежне лікування супутніх захворювань; соціальними — незадовільні соціально-побутові умови й умови праці, міграція населення, соціальна незахищеність, неприхильність до лікування.

Висновки. Оскільки намітилася тенденція до зростання захворюваності на РТБ, кількості випадків МЛС-ТБ та ВІЛ/СНІДу у хворих на ТБЛ на тлі зниження ефективності лікування хворих на ВДТБ, а негативна дія причин виникнення РТБ (особливо соціальних та організаційних) під час війни закономірно підсилиться, слід очікувати не лише зростання кількості РТБ у найближчі роки, а й погіршення епідемічної ситуації з ТБ загалом. Проблема впливу війни в Україні на епідемічну ситуацію з ТБ потребує негайного та всеохоплюючого вивчення, що дасть змогу розробити комплекс заходів із відновлення повноцінного надання медичної допомоги з цієї хвороби. Установлення зумовлених війною детермінантів ризику РТБ дасть змогу запропонувати охороні здоров’я заходи, які мають зменшити негативний вплив війни на ситуацію з ТБ в Україні.

Оптимізація менеджменту ризиків загострень та передчасної смерті в пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень (огляд літератури)

М.М. Островський — 2025-02-04

Проведено аналіз даних багаточисленних досліджень, тенденцій та напрямів роботи з пацієнтами, що страждають на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ). Вивчення особливостей хворобоіндукуючих факторів розвитку захворювання дає змогу зрозуміти, що епідемія куріння, яка зростає, постаріння світової популяції та дефіцит модифікуючої терапії призведе до подальшого зростання смертності від ХОЗЛ. Встановлено, що кожне загострення ХОЗЛ підвищує як ризик, так і частоту наступних загострень та розвиток локальних чи системних змін та ускладнень. Не тільки тяжкі, але й помірні загострення ХОЗЛ (такі, що не потребували госпіталізації та могли лікуватись в амбулаторних умовах) також підвищували ризик наступних загострень та смерті. При цьому ступінь підвищення ризику була пропорційна кількості загострень на рік. Так, два помірних загострення на рік підвищували ризик смерті на 80 % (відношення ризиків — 1,80 (95 % довірчий інтервал — 1,19—2,70)), в той час, як підвищення частоти загострень до 5 збільшувало відношення ризиків до 2,33 (95 % довірчий інтервал — 1,45—3,76).
Оцінена ефективність лікування хворих на ХОЗЛ та залежність останнього від різних чинників. Базуючись на отриманих даних, фахівцями були зроблені висновки, що наявність одного тяжкого або двох і більше помірних загострень ХОЗЛ протягом року свідчить про високий ризик загострень у майбутньому та асоціюється з підвищеним ризиком передчасної смерті. Тому пацієнт із групи високого ризику потребує особливої уваги при визначенні тактики його ведення. Це знайшло своє відображення як у міжнародних, так і національних консенсусних документах. Трикомпонентна терапія в одному інгаляторі (зокрема фіксована комбінація будесоніду/глікопіронію/формотеролу), призначена у перших 30 днів після загострення, на сьогодні є єдиною фармакотерапевтичною опцією, що доведено знижує смертність пацієнтів із ХОЗЛ.

Особливості застосування опитувальників у дорослих із бронхіальною астмою (огляд літератури)

І.Я. Мельничайко — 2025-02-04

Мета роботи — проаналізувати дані наукових публікацій щодо опитувальників, які використовують у дорослих із бронхіальною астмою, оцінити та порівняти їхні характеристики, ефективність і корисність застосування в таких пацієнтів.

Матеріали та методи. Для аналізу наукових даних використано пошукові системи PubMed, Google Scholar, Web of Science.

Результати та обговорення. Asthma Control Test і Asthma Control Questionnaire є валідними, найчастіше використовуваними інструментами для оцінки контролю астми в клінічній практиці та наукових дослідженнях. Для застосування в практиці первинної медичної допомоги розроблено та рекомендовано альтернативні інструменти, такі як The 30 Second Asthma Test і Royal College of Physicians three questions. Недавно розроблено опитувальник The Asthma Impairment and Risk Questionnaire — валідований, простий і водночас комплексний інструмент для оцінки як поточного контролю, так і ризику загострення. Застосування у хворих на бронхіальну астму опитувальника Asthma Quality of Life Questionnaire для оцінки якості життя може надати додаткову інформацію про стан пацієнта та сприяти поліпшенню результату терапії. У пацієнтів з астмою необхідно неодноразово оцінювати та вдосконалювати правильність виконання інгаляції. Для цього використовують опитувальник Inhaler Technique Questionnaire, особливо перед тим, як розглянути методи лікування, коли бронхіальна астма залишається неконтрольованою. Застосування в пацієнтів з астмою опитувальників, таких як Inhaler Adherence Questionnaire, Test of Adherence to Inhalers, Respiratory Adherence Care Enhancer Questionnaire, дає змогу визначити низьку прихильність до терапії та її причини.

Висновки. Для оцінки контролю астми, ризику загострень і прихильності до лікування в клінічній практиці слід застосовувати спеціальні опитувальники. Лікарі, які надають допомогу хворим на бронхіальну астму на різних ланках медичної допомоги, мають бути ознайомлені з інструментами для визначення несприятливих чинників впливу на терапію астми та використовувати їх у своїй діяльності. Застосування специфічних для астми опитувальників дає змогу одержати точне уявлення про прихильність пацієнта до лікування, гарантує, що він отримує максимальну користь від призначеної терапії та запобігає необґрунтованому посиленню терапії.

Реалізація програми боротьби з ВІЛ/СНІДом в Україні. Необхідність невідкладності рішучих дій в період війни (огляд літератури)

В.І. Степаненко — 2025-02-04

В Україні на початку 2022 р., за офіційними оціночними даними, було 245 тис. осіб із позитивним ВІЛ-статусом. Для частини з них надання подальшого лікування опинилося під загрозою припинення через повномасштабну агресію московитів, яка створила критичні проблеми в ефективній протидії ВІЛ/СНІДу. Надання всього спектра послуг із профілактики та лікування значно ускладнилося, насамперед для пацієнтів у південних і східних регіонах країни через значну активність бойових дій, руйнування медичної інфраструктури, масову вимушену міграцію населення, недосконалий моніторинг внутрішньо переміщених осіб із позитивним ВІЛ-статусом. Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні є проблемою загальнодержавного масштабу, що значно ускладнює прогнозування її подальшого розвитку та бажані шляхи її подолання.

Мета роботи — оцінити інтегровані шляхи реалізації моніторингу, сучасну діагностику та принципи лікування та профілактики ВІЛ-інфекції як основи стратегії подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні з міжнародною гуманітарною допомогою.

Матеріали та методи. Проаналізовано документи щодо міжнародної політики в галузі охорони здоров’я та громадського здоров’я, зміни в політиці в галузі охорони здоров’я України, міжнародні стратегії та підходи до подолання епідемії ВІЛ, динаміку захворюваності на шкірні та венеричні хвороби в Україні, прогнозування моніторингу ймовірних національних і глобальних епідемій ВІЛ-інфекції в найближчі роки.

Результати та обговорення. На підставі вивчення статистичної та фахової наукової інформації проаналізовано ключові напрями зміцнення системи моніторингу-контролю та стан епідемії ВІЛ-інфекції в Україні, а також бажану оптимізацію профілактичних заходів і специфічного лікування в умовах воєнного стану в країні.

Висновки. Вимушене масове переміщення населення частково сприяло кращому розумінню нагальної потреби в оптимізації діагностики ВІЛ-інфекції в країнах ЄС/ЄЕЗ у 2022—2024 рр., важливості своєчасної профілактики, швидкого тестування та догляду за виявленими носіями ВІЛ. Розуміння ВІЛ-інфекції, як загрози суспільному здоров’ю, є одним із актуальних завдань вітчизняної системи охорони здоров’я. Україна належить до країн, в яких збільшується кількість випадків зараження ВІЛ та летальність унаслідок СНІДу. Це зумовлює потребу в перегляді низки нормативних і методологічних документів на принципах доказової медицини з дотриманням рекомендацій ВООЗ, максимальній їхній адаптації до нинішньої надзвичайної ситуації, розробці нових дієвих оперативних підходів і клінічних маршрутів, які гарантуватимуть своєчасне отримання ВІЛ-позитивними пацієнтами, вагітними та дітьми, народженими ВІЛ-позитивними жінками, повноцінних комплексних фахових медичних послуг і антиретровірусної терапії. Приведення національних стандартів у відповідність до кращих світових практик у сфері протидії ВІЛ-інфекції сприятиме суттєвому підвищенню ефективності такої боротьби, стане основою для подолання епідемії ВІЛ-інфекції в Україні та збільшення тривалості життя ВІЛ-інфікованих осіб.

Філософські аспекти танатології в паліативній допомозі: Ad Impossibilia Nemo Obligatur

Д.В. Вітер — 2025-02-04

The data from literary sources have been summarized to highlight contemporary concepts of providing palliative care and understanding the thanatological aspects of the palliative care philosophy. The possibilities of forming an alternative philosophy of palliative care are considered.
Objective of this analysis was to considering the philosophical aspects of thanatology in the alternative philosophy of palliative care.
The alternative philosophy of palliative care prompts many ethical and philosophical questions about the future of palliative care itself. Thanatological aspects of it have potential for solving theoretical and practical problem of contemporary palliative care not only in sphere of relief of the patient’s suffering, but preparing the patient for death. Objectively, this applies to the entire process of palliative care, not only in the terminal stages, and includes the patient's social environment in this process, focusing attention on the problem of not physical but social death. The one of the key issue of palliative care is not preparing patient to the death only, but first of all answer to the question about death in itself. This is a philosophical problem that have the most direct connection to ontology and metaphysic, clearly outlines the external of the entire quintessence of human existence. The alternative philosophy of palliative care is directed to offering an opportunity to explore cultural, social, and personal aspects of loss, death, dying, and grief; it emphasizes effective support and collaboration with community-based services, includes topical issues in thanatology, palliative care, bereavement theories, social justice and diversity, ethical issues, social and political discourse.

Легеневий гістіоцитоз клітин Лангерганса (клінічний випадок)

К.О. Луцишин — 2025-02-04

Описано клінічний випадок легеневого гістіоцитозу клітин Лангерганса.
Пацієнт П., 57 років, мешкає в селі. Захворювання розпочалося в жовтні 2022 р. зі скарг на кашель уранці, задишку при фізичному навантаженні. Скарги спостерігалися близько 6 міс і наростали в динаміці. За останніх 3 міс схуд на 3 кг. Звернувся по медичну допомогу до сімейного лікаря. 07.04.2023 р. проведено комп’ютерну томографію органів грудної порожнини. Виявлено виразні патологічні зміни в легенях. Пацієнта направили на консультацію до пульмонолога, а після додаткового обстеження госпіталізували в пульмонологічне відділення Тернопільського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру. З анамнезу відомо, що пацієнт близько 50 років контактував із голубами. Він займався ремонтними роботами та не використовував засоби захисту органів дихання.
Проведено додаткові обстеження. Комп’ютерна томографія органів грудної порожнини (07.04.2023): дифузні інтерстиціальні зміни в легеневій паренхімі, двобічні мультисегментарні легеневі вузлики та тонкостінні легеневі кісти. Виконано бронхоскопію та патологоанатомічне дослідження. Пацієнт був проконсультований кардіологом. Клінічний діагноз: Легеневий гістіоцитоз клітин Лангерганса, активна фаза, вперше виявлений. «Стільникові легені». Двосторонній дифузний пневмофіброз. Хронічне легеневе серце. Метаболічна кардіоміопатія. Транзиторна екстрасистолія. Серцева недостатність І стадії. Неповна блокада правої ніжки пучка Гіса. Лікування призначено згідно з клінічними рекомендаціями. 12.05.2023 р. виписаний на амбулаторне лікування з поліпшенням загального стану.
У грудні 2023 р. пацієнт завершив курс лікування і почав відзначати підсилення задишки при мінімальних фізичних навантаженнях, сухий кашель. З цього приводу 16 січня 2024 р. пацієнт звернувся до пульмонолога. Після дообстеження був госпіталізований у пульмонологічне відділення. Після обстеження пацієнту встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень, ІІ стадія, група Е, фаза інфекційного загострення. Легеневий гістіоцитоз клітин Лангерганса, перебіг, що в’яло прогресує, активна фаза. «Стільникові легені». Двосторонній дифузний пневмофіброз, ішемічна хвороба серця. Кардіосклероз. Аортосклероз. Неповна блокада правої ніжки пучка Гіса. Хронічне легеневе серце. Серцева недостатність I стадії, I функціональний клас.
Таким чином, легеневий гістіоцитоз клітин Лангерганса є системною патологією, яка в більшості випадків призводить до хронізації процесу, ураження бронхолегеневої системи (в описаному випадку приєднання хронічного обструктивного захворювання легень), серцево-судинної системи (розвиток ішемічної хвороби серця), що потребує постійного фармакологічного лікування та спостереження лікуючих лікарів. У разі типової комп’ютерно-томографічної картини (поширене кістозне ураження легень із кістами різного розміру та форми з відносним збереженням основи легень і невеликими солідними вузликами) лікар загальної практики (сімейний лікар) має направити пацієнта до пульмонолога для обстеження, щоб підтвердити або заперечити легеневий гістіоцитоз клітин Лангерганса. Це дає змогу провести ранню діагностику та лікування.