Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція

Нові реалії боротьби з ВІЛ/СНІДом: сучасний погляд на досягнення та проблеми (огляд)

В.І. Степаненко — 2026-03-26

Повномасштабне вторгнення в Україну військ рф призвело до масового переміщення людей, значних руйнувань, збільшення навантаження на енергосистему, економіку, поставило нові виклики системі охорони здоров’я, створило ризики для забезпечення контролю над вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)/синдромом набутого імунодефіциту (СНІД). Щохвилини від причин, пов’язаних із ВІЛ, у світі помирає одна людина. У 2023 р. ВІЛ-інфекцією заразилися 1,3 млн осіб, 9,3 млн осіб, або майже чверть із 39,9 млн осіб, які живуть із ВІЛ, не отримують життєво необхідного лікування. Навіть якщо світ досягне поставлених цілей і збереже досягнуті успіхи, у 2050 р. у світі близько 30 млн осіб житимуть із ВІЛ. Кожен із них потребуватиме довічного лікування від ВІЛ і підтримки, щоб прожити повноцінне життя. За відсутності ефективної та загальнодоступної вакцини чи препаратів поширення ВІЛ триватиме.

Мета роботи — обґрунтувати інтегровані шляхи реалізації моніторингу, сучасної діагностики та принципів лікування та профілактики ВІЛ-інфекції як основи стратегії подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні в умовах військової агресії рф й обмеження фінансування.

Матеріали та методи. Проаналізовано документи щодо міжнародної політики в галузі охорони здоров’я та громадського здоров’я, останні зміни державної політики в галузі охорони здоров’я України, міжнародні стратегії та підходи до подолання епідемії ВІЛ, динаміку захворюваності на ВІЛ, туберкульоз й інфекції, які передаються статевим шляхом (ІПСШ), в Україні та світі, прогноз щодо національних і глобальних епідемій ВІЛ-інфекції в найближчі роки. Проведено пошук релевантної інформації в наукометричних базах даних Web of Science, Scopus, Google Scholar, ScienceDirect, PubMed, EBSCO, MEDLINE, SCIE (Science Citation Index Expanded), SSCI (Social Science Citation Index) за ключовими словами «HIV», «AIDS», «tuberculosis», «war», «military actions», «morbidity», «epidemiology», «military conflicts» й аналіз офіційної статистики (Міністерства охорони здоров’я України та Центру громадського здоров’я) щодо епідеміологічних індикаторів ВІЛ/СНІДу та туберкульозу в 2021—2025 рр.

Результати та обговорення. На підставі вивчення статистичної та фахової наукової інформації проаналізовано ключові напрями зміцнення системи моніторингу-контролю й стан епідемії ВІЛ-інфекції в Україні, а також бажану оптимізацію профілактичних заходів і специфічного лікування в умовах воєнного стану в країні. Визначено основні заходи для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу, проведені останніми роками профільними державними установами за підтримки провідних національних і міжнародних організацій та неурядового сектору.

Висновки. Процес наближення України до членства в Європейському Союзі відкриває унікальні перспективи для реформування політики у сфері протидії ВІЛ/СНІДу, підсилення гарантій прав людини та імплементації передових міжнародних практик у національну систему охорони здоров’я. Незважаючи на тривалу військову агресію рф, в Україні здійснено низку важливих кроків для формування державної політики, спрямованої на ефективну протидію епідемії ВІЛ/СНІДу. Для зниження логістичних витрат і поліпшення доступу до послуг доцільно продовжити інтеграцію заходів із тестування та лікування ВІЛ/СНІДу в загальну систему охорони здоров’я замість зосередження їх у спеціалізованих установах. Для підтримання фінансової стійкості системи важливо продовжити пошук можливостей для пріоритетного збільшення внутрішнього фінансування заходів у 2026 р., зокрема за рахунок залучення громадських та неурядових організацій. Також доцільно активізувати співпрацю з європейськими установами охорони здоров’я в межах програм Європейського Союзу (EU4Health).

Туберкульоз і вагітність (огляд літератури)

А.С. Шаповалова — 2026-03-26

Мета роботи — провести аналіз сучасної літератури щодо діагностики та лікування туберкульозу у вагітних.

Матеріали та методи. У дослідженні використано аналітичний та бібліосемантичний методи. Пошук у базах даних Google Scholar і PubMed проведено за ключовими словами «туберкульоз», «вагітність», «діагностика туберкульозу у вагітних», «лікування туберкульозу у вагітних».

Результати та обговорення. Туберкульоз є важливою проблемою в галузі охорони здоров’я в усьому світі. Хоча туберкульоз при вагітності не асоціюється з підвищеним ризиком вроджених вад, але може погіршуватися його перебіг під час вагітності та відбуватися прогресування в післяпологовий період через ендокринну перебудову, крововтрату, лактацію, емоційний стрес, неадекватне лікування або повну відсутність лікування туберкульозу під час вагітності. У цей час жінка може захворіти як на легеневий, так і на позалегеневий туберкульоз. Діагностика цього захворювання у вагітних жінок є складною, оскільки деякі неспецифічні симптоми є спільними як для туберкульозу, так і для вагітності — задишка, втома та слабкість. Виявлення випадків туберкульозу у вагітних може бути поліпшене за допомогою нових технологій, таких як цифрова рентгенографія та молекулярна діагностика (Xpert MTB/RIF, Xpert MTB/XDR), оцінки ризиків та початку профілактичного лікування за потреби.
Раннє виявлення та лікування активного захворювання можуть знизити материнську й неонатальну захворюваність і смертність. Установлено, що нелікований туберкульоз у вагітних більш загрозливий для матері та плода, ніж при застосуванні специфічного лікування матері.
Немає єдиної думки щодо оптимального режиму лікування туберкульозу у вагітних жінок, тому необхідно провести дослідження для визначення ефективності, безпечності, переносності лікування та результатів для матері й плода. Відносно безпечними препаратами вважають препарати першого ряду — ізоніазид, рифампіцин, етамбутол, піразинамід. Потенційно небезпечними є препарати другого ряду (протіонамід-етіонамід, претоманід, аміноглікозиди, фторхінолони, лінезолід, клофазимін, теризидон і деламанід) через можливу тератогенність.
Загальновизнано, що у вагітних, хворих на активний туберкульоз, хіміотерапію слід розпочинати негайно, незалежно від терміну вагітності. Рішення про перенесення початку лікування приймають спільно лікар і пацієнт після оцінки ризику та переваг хіміотерапії.

Висновки. Проблема туберкульозу у вагітних залишається актуальною та не має залишатися поза увагою практичних лікарів і науковців. Своєчасна швидка діагностика та лікування допоможуть виявити туберкульоз на ранніх стадіях, а лікування — зменшити шкідливий вплив цієї недуги на здоров’я жінки й дитини.

Сучасні шляхи подолання туберкульозу в Україні (огляд літератури)

О.І. Поздняков — 2026-03-26

Мета роботи — проаналізувати сучасні міжнародні та національні дані щодо стратегій боротьби з туберкульозом з акцентом на нових концепціях ранньої стадії захворювання, діагностики, профілактики та інтегрованої допомоги, а також оцінити доцільність і актуальність їхнього впровадження в контексті української системи охорони здоров’я.

Матеріали та методи. Проведено пошук у базах даних PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar. Проаналізовано публікації за 2011—2024 рр., зокрема систематичні огляди, метааналізи, рандомізовані клінічні та високоякісні обсерваційні дослідження, а також міжнародні й національні клінічні рекомендації, насамперед документи Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Результати та обговорення. Аналіз літератури показав, що традиційна бінарна класифікація туберкульозу (латентний/активний) не відображає всієї складності інфекційного процесу. Сучасні дослідження підтверджують епідеміологічну значущість інціпієнтних і субклінічних форм туберкульозу, які можуть спричинити приховану передачу інфекції. Запропонована класифікація ICE-TB (Infection to Clinical Endpoint — TB) розглядає туберкульоз як континуум інфекційних станів і створює нові можливості для раннього виявлення, превентивної терапії та персоналізованого підходу до лікування. Важливу роль у сучасних стратегіях контролю туберкульозу відіграють інноваційні вакцинні розробки, удосконалені діагностичні методи, цифрові технології, інтегровані, пацієнт-орієнтовані моделі медичної допомоги.

Висновки. Подолання туберкульозу в сучасних умовах потребує комплексного підходу, що поєднує наукові інновації, раннє виявлення доклінічних форм захворювання, інтеграцію медичних і соціальних інтервенцій, адаптацію глобальних стратегій до національних умов. Для України впровадження таких підходів є ключовим для зниження тягаря захворювання та підвищення ефективності системи протитуберкульозної допомоги.

Значення екзогенних чинників у розвитку та перебігу бронхіальної астми у військовиків у сучасних умовах (клінічний випадок)

Р.І. Яцишин — 2026-03-26

Бронхіальна астма (БА) є гетерогенним хронічним запальним захворюванням дихальних шляхів із мультифакторним патогенезом, у формуванні та перебігу якого беруть участь екзогенні, ендогенні, епігенетичні та стохастичні чинники. В умовах воєнних дій в Україні суттєво зростає роль екзогенних чинників, зокрема хімічних забруднювачів атмосферного повітря, продуктів горіння, твердих часточок, біоаерозолів, активного й пасивного куріння традиційних та електронних сигарет, а також хронічного психоемоційного стресу у виникненні та загостренні БА.
Мета роботи — проаналізувати вплив основних екзогенних тригерів на розвиток, перебіг і контроль бронхіальної астми в сучасних умовах та обґрунтувати доцільність персоніфікованого міждисциплінарного підходу до ведення пацієнтів.
Узагальнено сучасні наукові дані щодо механізмів ушкоджувальної дії хімічних і біологічних аерополютантів, компонентів тютюнового диму, синдрому EVALI (E-cigarette or Vaping Product Use-Associated Lung Injury), а також ролі хронічного психофізіологічного стресу в підтриманні запального процесу в дихальних шляхах. Показано, що поєднання кількох екзогенних тригерів, обмежений доступ до базисної терапії та порушення прихильності до лікування призводять до формування неконтрольованого та тяжкого перебігу БА.
Наведено клінічний випадок БА з нестабільним перебігом, яка розвинулася на тлі тривалого впливу екзогенних чинників і психоемоційного навантаження. Він демонструє складність досягнення контролю захворювання, взаємозв’язок між рівнем контролю БА, якістю життя та станом ментального здоров’я пацієнта, а також підкреслює значення своєчасної ідентифікації чинників ризику загострень.
Запропоновано алгоритм ведення пацієнтів із БА в умовах воєнного стану, який передбачає ранню верифікацію діагнозу, оцінку тригерних чинників, індивідуалізацію елімінаційних заходів, покрокову фармакотерапію згідно з останніми рекомендаціями Global Initiative for Asthma (GINA) та психосоціальну підтримку. Реалізація персоніфікованого підходу сприятиме поліпшенню контролю захворювання, зниженню частоти загострень і підвищенню якості життя пацієнтів із БА в умовах сучасних викликів.

Міокардіофіброз у реконвалесцентів коронавірусної інфекції (клінічний випадок)

І.Д. Дужий — 2026-03-26

Міокардіофіброз (МФ) є ускладненням запального процесу серцевого м’яза (кардіоміоцитів), що виникає внаслідок перенесеної вірусної чи бактеріальної інфекцій. Коронавірусна інфекція, спричинюючи гіпоксемію з наступною гіпоксією, може провокувати незворотні зміни органів-мішеней, зокрема кардіоміоцитів. Заміна м’язової тканини фіброзною призводить до дисфункції серця, що клінічно виявляється задишкою, болем у грудній клітці, набряками, асцитом, гідротораксом. На тлі дихальної недостатності, зумовленої тяжким перебігом коронавірусної хвороби, провести диференційну діагностику в необхідному обсязі та вчасно встановити наявність міокардиту, який є підґрунтям для розвитку міокардіофіброзу, не завжди вдається. Небезпека міокардіофіброзу полягає в нездатності серця перекачувати кров та, як наслідок, затримці рідини, особливо в легенях, що може спричинити гостру серцево-судинну недостатність, від якої такі хворі помирають, що визначає актуальність проблеми.

Мета роботи — вивчити особливості розвитку міокардиту та міокардіофіброзу у хворих із різним перебігом коронавірусної хвороби, своєчасно діагностувавши запалення міокарда як підґрунтя для міокардіофіброзу, орієнтуючись на предиктори запального процесу (С-реактивний білок, D-димер, прокальцитонін і тропонін).

Матеріали та методи. Ми спостерігали двох хворих (чоловічої статі з тяжким перебігом і жіночої статі з легким перебігом коронавірусної хвороби), в яких на тлі гіпоксії та вірусної інтоксикації розвинувся міокардит, який маніфестував в обох хворих через 6 міс після перенесеної коронавірусної інфекції. Сатурація еритроцитів на стаціонарному етапі свідчила про наявність гіпоксії (78—80 %). Ці хворі були представниками молодого віку (41 та 35 років).

Результати та обговорення. Спостережені нами хворі характеризувалися клінічно гарячкою, астено-невротичним синдромом, катаральними виявами, дихальною недостатністю. Задишка, набряки, біль пекучого характеру та дискомфорт у грудях свідчили про приєднання серцевої недостатності. Сатурація еритроцитів становила 78—80 % у хворого із тяжким перебігом, 90—92 % — у хворої із легким перебігом. Ехокардіографія виявила розширення камер серця та зниження фракції серцевого викиду до 17 % у хворого й до 35 % у пацієнтки.

Висновки. Коронавірусна інфекція спричинює ішемію всіх органів і тканин, зокрема серця, на цьому тлі можливий розвиток фіброзу серцевого м’яза.

Розширена правобічна пульмонектомія після часткової резекції лівої легені у пацієнта із хронічним обструктивним захворюванням легень і неврологічною симптоматикою (клінічний випадок)

М.С. Опанасенко — 2026-03-26

Мета роботи — узагальнити клінічний досвід і визначити ключові аспекти хірургічної тактики при виконанні розширеної правобічної пульмонектомії в умовах попереднього зменшення об’єму контралатеральної легені у хворого з ХОЗЛ і неврологічною симптоматикою.

Матеріали та методи. Застосовано комплексне клініко-інструментальне обстеження: спірометрія, аналіз газового складу крові, пульсоксиметрія, спіральна комп’ютерна томографія (КТ) із контрастуванням та ендоскопія бронхіального дерева. Морфологічну верифікацію виконано під час відеоасистованої (VATS)-резекції S1—S2 лівої легені. Хірургічне лікування передбачало розширену правобічну пульмонектомію з медіастинальною лімфодисекцією та фенестрацією перикарда з подальшим динамічним післяопераційним моніторингом.

Результати та обговорення. Пацієнт віком 59 років із ХОЗЛ середнього ступеня, активним тютюнокурінням і неврологічною симптоматикою. Початкова КТ (21.07.2025) виявила в S4—S5 правої легені утворення розміром 71 × 65 мм, контрольна КТ (12.08.2025) — прогресування до розміру 77 × 45 × 46 мм із порожниною розпаду розміром 27 × 23 мм, ураженням проміжного бронха та компресією часткових судин. VATS-резекція ліворуч дала змогу морфологічно верифікувати гамартохондрому й уникнути зайвого розширення обсягу на єдиній функціонально значущій легені. Патогістологія пульмонектомного препарату справа: помірно-низькодиференційована плоскоклітинна карцинома розміром 4,5 × 6,0 см, лімфовузли без метастазів (pT4N0M0). Післяопераційно відзначено стабільний гемодинамічний і респіраторний статус, за даними серії рентгенографій (05—18.09.2025) — поступове заповнення правої плевральної порожнини ексудатом і зменшення кількості повітря. Антибіотикотерапія карбапенемами впродовж 14 днів. Загоєння рани первинним натягом. Під час контрольного КТ-скринінгу з контрастуванням через 6 міс після оперативного лікування КТ-ознак ураження головного мозку не виявлено, КТ-ознаки оперативного втручання на обох легенях, даних щодо тромбоемболії легеневої артерії та prolongatso morbi не виявлено.

Висновки. Поєднання малоінвазивної діагностичної резекції з подальшою радикальною пульмонектомією забезпечило онкологічну радикальність за прийнятного функціонального ризику в пацієнта з ХОЗЛ та двобічною патологією. Ключовими чинниками для успіху були попередня морфологічна верифікація, сувора функціональна селекція та мультидисциплінарне планування.

Клінічні випадки ВІЛ-інфекції з поліетіологічними опортуністичними ураженнями

О.В. Вінницька — 2026-03-26

Представлено власне спостереження пацієнтів із пізніми стадіями ВІЛ-інфекції, в яких діагностовано поєднання кількох опортуністичних інфекцій (енцефаліт змішаного генезу (герпесвірусний і токсоплазмовий), гострий CMV-хоріоретиніт, орофарингеальний кандидоз) та пневмоцистна пневмонія, гострий CMV-хоріоретиніт, саркома Капоші, орофарингеальний кандидоз. Обидва пацієнти первинно були госпіталізовані в непрофільні медичні заклади, потім переведені в інфекційне відділення Київського міського центру синдрому набутого імунодефіциту. Обидва знали про свій ВІЛ-статус вже протягом кількох років і перебували на диспансерному обліку, але відмовилися від лікування та регулярних обстежень і спостереження. Обидва пацієнти перебували в тяжкому стані. Комплексно обстежені. Виявлено множинні опортуністичні інфекції. Пацієнтів лікували за протоколом ведення опортуністичних інфекцій. У стаціонарі була розпочата антиретровірусна терапія (АРТ). За даними катамнестичного спостереження, мають прихильність до лікування, регулярно приймають АРТ, мають невизначене вірусне навантаження (< 20 копій/мл) і збільшення кількості Т-хелперів.
Наведені випадки діагностики та лікування пацієнтів із пізніми стадіями ВІЛ-інфекції та множинними опортуністичними інфекціями демонструють, що, попри значний імунодефіцит та пізнє звернення по медичну допомогу, правильно проведене комплексне лікування зберігає життя пацієнта. Формування прихильності та регулярний прийом АРТ сприяють зниженню вірусного навантаження до невизначеного рівня та збільшенню кількості Т-хелперів, що збільшує тривалість життя пацієнтів та поліпшує якість їхнього життя, а також забезпечує досягнення цілей глобальної стратегії.

Клінічний випадок успішного лікування вентилятор-асоційованої пневмонії, спричиненої полірезистентними збудниками, у хворого із тяжким синдромом дихальних розладів

В.Є. Кондратюк — 2026-03-26

Вентилятор-асоційована пневмонія (ВАП) — це форма госпітальної пневмонії, яка розвивається в пацієнтів, які перебувають на штучній вентиляції легень (ШВЛ) щонайменше 48 год. Інтубація вірогідно підвищує ризик розвитку пневмонії, оскільки вона порушує нормальні фізіологічні захисні механізми, які запобігають бактеріальному забрудненню дихальних шляхів. Вентилятор-асоційована пневмонія розвивається в 5—15 % хворих, які перебувають на ШВЛ, її діагностика та лікування потребують постійного оновлення.
Клінічний випадок. Хворий, військовик віком 43 роки, був госпіталізований у відділення реанімації та інтенсивної терапії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» із приводу ожиріння ІІІ ступеня аліментарно-конституційного генезу (індекс маси тіла — 49,1 кг/м²), синдрому альвеолярної гіповентиляції зі значним порушенням функції зовнішнього дихання, хронічної гіперкапнії. З огляду на значну некориговану гіпоксію (SaО₂ — 75—77 %, розвиток метаболічного ацидозу, рН — 7,20, рСО₂ — 90 мм рт. ст., pO₂ — 55 мм рт. ст., НСО — 35,2 ммоль/л, BEecf — 7,2 ммоль/л, BE (B) — 2,8 ммоль/л, SO2c — 80 %) пацієнта переведено на ШВЛ. На 6-й день перебування на ШВЛ відзначено збільшення температури тіла до 38,5 °С, появу слизово-гнійних виділень із легень, нові вогнищево-інфільтративні зміни в легенях, значний лейкоцитоз і зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення рівня прозапальних маркерів (С-реактивний білок — 288,9 мг/мл, прокальцитонін — 1,44 нг/мл). Установлено діагноз: нозокоміальна двобічна нижньочасткова пневмонія (ВАП), пізня. Призначено стартову емпіричну антибіотикотерапію препаратами меропенем й амікацин, яка через 72 год виявилася неефективною. Проведено заміну на тайгециклін. Однак на тлі застосування препарату відзначено негативну динаміку у вигляді збільшення розмірів інфільтрації та зниження пневматизації легень. При бактеріологічному дослідженні мокроти виявлено Acinetobacter baumannii 10⁶ КУО/мл, резистентний до іміпенему, меропенему, амікацину, гентаміцину, тобраміцину, ципрофлоксацину та левофлоксацину, чутливий лише до колістину. Призначення колістину дало змогу провести ефективне лікування ВАП. Після обстежень та лікування пацієнта визнано непридатним до військової служби.
Описаний клінічний випадок має кілька особливостей. По-перше, тривалий перебіг синдрому альвеолярної гіповентиляції призвів до декомпенсації серцево-судинних і легеневих захворювань. Нозокоміальна пневмонія (ВАП) виникла на тлі синдрому обструктивного апное сну із тяжкими порушеннями функції зовнішнього дихання, декомпенсованої серцевої недостатності, набрякового синдрому, легеневої гіпертензії. По-друге, зазвичай мультирезистентний A. baumannii відіграє провідну роль у розвитку ВАП у поранених, коли спостерігаються множинні ушкодження голови, грудної та черевної порожнини. Унаслідок цього стартова та альтернативна емпірична антибактеріальна терапія були неефективними.

Висновки. Описаний клінічний випадок є ілюстрацією успішної діагностики та лікування ВАП у хворого із тяжкою коморбідною патологією, мультирезистентним етіологічним чинником Acinetobacter baumannii, який був чутливим лише до колістину.

Легеневий лімфангітичний карциноматоз, спричинений серозною цистаденокарциномою (G1) яєчників (огляд літератури та клінічний випадок)

Л.А. Грищук — 2026-03-26

Пацієнтка Н., 26 років, мешкала в місті. 26.01.2024 р. звернулася на консультацію до фтизіатра в дуже тяжкому стані зі скаргами на виразну задишку в спокої, сухий кашель, схуднення на 5 кг за останній місяць. З анамнезу відомо, що погіршення загального стану відзначає протягом 2 тиж після появи та підсилення зазначених скарг. 17.01.2024 р. проведено комп’ютерну томографію органів грудної порожнини. Виявлено картину дифузного міліарного вузликового ураження легеневої паренхіми, внутрішньогрудну аксилярну лімфаденопатію. По медичну допомогу зверталася до пульмонолога в одну із лікарень області. Призначено інгаляції з «Пульмікортом». На тлі лікування стан хворої прогресивно погіршувався. 26.01.2024 р. о 10:10 у дуже тяжкому стані пацієнтку госпіталізовано у відділення анестезіології та інтенсивної терапії через пульмонологічне відділення. Частота дихання — 28/хв, SpО₂ — 60 %.
Проведено дообстеження. Загальний аналіз крові: лейкоцитоз крові (18,5 · 10⁹ г/л), зі зсувом формули вліво; лімфоцитопенія (3,0 %), високий рівень D-димерів у крові (6161 мг/л); трансаміназ (аланінамінотрансфераза — 79,7 МО/л, аспартатамінотрансфераза — 156,2 МО/л), С-реактивного білка (48 мг/л).
Проведено диференційну діагностику між негоспітальною двобічною полісегментарною пневмонією, гіперсенситивним пневмонітом нез’ясованого генезу, внутрішньогрудною та аксилярною лімфаденопатією нез’ясованого генезу, дисемінованим туберкульозом легень та іншими захворюваннями. Пацієнтці проводили інтенсивну терапію. 30.01.2024 р. о 11:30 стан раптово різко погіршився. Діагностовано клінічну смерть. Проведені протягом 30 хв реанімаційні заходи позитивного ефекту не дали. О 12:00 діагностовано біологічну смерть. Проведено розтин і встановлено, що причиною смерті були ускладнення поліорганного ураження серозною цистаденокарциномою яєчників. У легенях спостерігався лімфангітичний карциноматоз. Остаточний діагноз: серозна цистаденокарцинома яєчників й асоційований із нею лімфангітичний карциноматоз, що призвело до смерті.
Запущений стан захворювання свідчить про те, що онкологічний процес залишався невиявленим на ранніх стадіях, коли лікування могло бути ефективнішим. Першим лікарем, до якого звернулася пацієнтка, був пульмонолог. Це свідчить про критичну важливість ранньої діагностики онкологічних захворювань. Регулярні профілактичні огляди, зокрема консультації лікарів-спеціалістів (гінеколога, мамолога тощо), обов’язкові скринінгові дослідження (ПАП-тест, УЗД, мамографія) та лабораторні аналізи є важливими для своєчасного виявлення передракових станів і початкових стадій онкології.
Наведений випадок є трагічним нагадуванням про те, що профілактичні огляди мають стати частиною здорового способу життя, особливо серед молодих осіб. Рання діагностика — це ключ до збереження життя та здоров’я.

Оптимізація змісту навчальної дисципліни «Основи патентознавства, інтелектуальної власності та впровадження результатів наукового дослідження» для підготовки науковців медичної сфери за результатами порівняльного аналізу

Л.Д. Тодоріко — 2026-03-26

Сучасні тренди та перспективи у сфері медицини визначають вимоги до якісної підготовки докторів філософії для забезпечення конкурентоспроможності на світовій науковій арені як вітчизняної науки загалом, так і доробків науковців. Однією з ключових вимог є набуття під час навчання в аспірантурі компетентностей щодо основ правової охорони, презентації, використання та впровадження результатів наукової діяльності.

Мета роботи — на підставі порівняльного аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду викладання дисциплін патентознавства, інтелектуальної власності та впровадження результатів наукових досліджень обґрунтувати оптимізацію змісту інтегрованої нормативної дисципліни для аспірантів медичного профілю.

Матеріали та методи. Проаналізовано публікації з бази даних PubMed, освітні стандарти, робочі програми й навчальні плани медичних закладів вищої освіти України та інших країн із застосуванням порівняльного, структурно-логічного та контент-аналізу.

Результати та обговорення. Установлено, що в Україні домінує теоретично орієнтована модель викладання основи патентознавства, інтелектуальної власності та впровадження результатів наукових досліджень, що забезпечує стабільність базових знань, але обмежує розвиток практичних компетентностей та інноваційного мислення. Перевагами зарубіжних освітніх програм є значно вищий рівень практичної спрямованості, інтеграція міждисциплінарних підходів, активне застосування симуляцій, проєктної роботи та співпраці з організаціями, які дозволяють комерціалізувати знання, системна взаємодія закладів вищої медичної освіти зі структурами трансферу технологій, залучення здобувачів до процесів патентування, управління інтелектуальною власністю, створення стартапів та участі в реальних інноваційних проєктах.
На підставі результатів аналізу оновлено структуру дисципліни «Основи патентознавства, інтелектуальної власності та впровадження результатів наукових досліджень» (3 кредити Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ЄКТС)). До її складу входять три модулі —«Основи патентознавства й авторського права», «Патентно-інформаційний пошук і наукові публікації», «Презентація та впровадження результатів досліджень». Розширено спектр форм самостійної та індивідуальної роботи, які є практично-орієнтованими.

Висновки. Запропонована модель забезпечує перехід від пасивного засвоєння теорії до формування прикладних умінь, що відповідають сучасним вимогам інноваційної системи, підсилює практичну спрямованість PhD-підготовки й підвищує конкурентоспроможність українських медичних дослідників.

Особливості перебігу кору в дітей під час епідемії в Україні в 2018 р.

О.Р. Буц — 2026-03-26

Кір залишається однією з актуальних проблем у педіатрії, що зумовлено можливим розвитком тяжких та ускладнених форм захворювання. Особливо це стосується дітей раннього віку, в яких розвиток тяжких ускладнень кору може призвести до летального наслідку. Це зумовлює необхідність ранньої діагностики захворювання, своєчасного виявлення ускладнень і призначення адекватної терапії. Вакцинація є найефективнішим профілактичним заходом, що запобігає виникненню захворювання, розвитку ускладнень та сприяє одужанню.

Мета роботи — проаналізувати особливості перебігу кору в дітей різних вікових груп, визначити залежність між тяжкістю захворювання, частотою ускладнень і наявністю профілактичних щеплень у пацієнтів.

Матеріали та методи. Обстежено 272 дитини віком від 4 міс до 17 років, хворих на кір, які проходили лікування в 2018 р. в інфекційному відділенні КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2». Досліджено анамнез, епідеміологічні дані, імунологічний статус, клінічні вияви, перебіг захворювання та частоту ускладнень.

Результати та обговорення. Аналіз імунологічного статусу хворих показав, що лише 21,6 % дітей мали повну або часткову вакцинацію проти кору. Тяжкі та ускладнені форми захворювання реєстрували лише у невакцинованих пацієнтів. У дітей першого року життя частота тяжкого перебігу була значно вищою (22,7 %), ніж у старших дітей (5,5 %). Ускладнений перебіг кору також реєстрували частіше в дітей першого року життя. Серед ускладнень у дітей різних вікових груп перше місце посідали ураження нижніх дихальних шляхів.

Висновки. Тяжкість перебігу кору та розвиток ускладнень залежать від віку дитини й наявності вакцинації. Найвищий ризик тяжких і ускладнених форм захворювання відзначено в дітей раннього віку. У пацієнтів старшого віку тяжкий та ускладнений перебіг кору спостерігається переважно у невакцинованих дітей.

Постковідний синдром (Long COVID): можливі причини розвитку

І.С. Марков — 2026-03-26

Мета роботи — визначити причину формування постковідного синдрому (Long COVID) на тлі хронічної бактеріальної інтоксикації.

Матеріали та методи. Проведено обсерваційне ретроспективне дослідження, в якому взяли участь 29 пацієнтів віком від 18 до 70 років, що самостійно звернулися до клініки зі скаргами на неповне одужання після коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19), діагноз якої був підтверджений клінічно та лабораторно. Усі пацієнти були обстежені бактеріологічно культуральним методом із використанням відповідних поживних середовищ. Бактеріологічні дослідження проводили шляхом посіву ранкової теплої сечі тричі на поживні середовища агар CLED, агар Мак-Конкі та хромогенний агар UriSelect. Статистичне опрацювання отриманих результатів виконано з використанням програмного забезпечення STATA 12.

Результати та обговорення. Установлено, що патологічний стан, в якому перебували усі пацієнти із постковідним синдромом, мав клінічні ознаки хронічної бактеріальної інтоксикації з вогнищем у нирках. Діагноз хронічної бактеріальної інтоксикації підтверджено бактеріологічним обстеженням теплої сечі, з якої виділено 47 штамів трьох видів бактерій: ентерококи (Enterococcus faecalis — 14 (29,8 %) штамів, Enterococcus faecium — 5 (10,6 %) штамів), стафілококи (Staphylococcus haemolyticus — 11 (23,4 %) штамів, Staphylococcus saureus — 6 (12,8 %) штамів) і кишкова паличка (Escherichia coli — 11 (23,4 %) штамів).

Висновки. Однією з можливих причин розвитку постковідного синдрому є хронічна бактеріальна інтоксикація на тлі хронічного запалення нирок, що може перебігати латентно. Найчастішими етіологічними чинниками хронічного запалення нирок на тлі постковідного синдрому були ентерококи, патогенні стафілококи та кишкова паличка.

Чинники ризику розвитку побічних реакцій у пацієнтів із вперше діагностованим туберкульозом легень

Г.Ф. Твердохліб — 2026-03-26

Мета роботи — визначити чинники ризику розвитку побічних реакцій у пацієнтів із вперше діагностованим туберкульозом легень.

Матеріали та методи. Проведено вибіркове ретроспективне дослідження, яке ґрунтувалося на даних медичних карток (форма ТБ 09) 176 стаціонарних хворих із вперше діагностованим туберкульозом легень, які перебували на лікуванні в КНП КОР «Київський обласний спеціалізований медичний центр».

Результати та обговорення. Установлено, що більшість пацієнтів були чоловічої статі з невеликим доходом (безробітні/малозабезпечені), тривалий час зловживали алкоголем, не відвідували сімейного лікаря, не проходили обстеження і/та не знали про наявність у себе якихось захворювань. Кожен третій пацієнт після появи перших клінічних симптомів, що могли бути ознакою туберкульозу, звертався по допомогу до лікаря не відразу, а принаймні через місяць, що стало причиною пізнього виявлення туберкульозу легень та його прогресування.

Висновки. Пацієнти з вперше діагностованим туберкульозом легень за наявності супутньої патології мають високий ризик ураження печінки, оскільки отримують протитуберкульозні препарати. Гепатотоксичність є поширеним явищем, яке часто призводить до перерви чи припинення лікування загалом. Результати нашого дослідження виявили взаємозв’язок між наявними до початку лікування чинниками ризику розвитку побічних реакцій і переносністю протитуберкульозних препаратів упродовж інтенсивної фази лікування. Розуміння важливості безперервного прийому протитуберкульозних препаратів та визначення відповідних методів ведення таких пацієнтів має важливе значення для ефективного завершення протитуберкульозного лікування.

Асоціації алелей локусів DRB1 класу ІІ із чутливістю ВІЛ-інфікованих пацієнтів до туберкульозу та інших респіраторних інфекцій

О.О. Волікова — 2026-03-26

Мета роботи — вивчити зв’язок між наявністю поліморфізму генів HLA DRB1 та ризиками виникнення асоційованого з вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) туберкульозу і рецидивних бактеріальних інфекцій дихальних шляхів з урахуванням відмінності за статтю.

Матеріали та методи. Проведено проспективні дослідження 116 ВІЛ-інфікованих пацієнтів з ІІ—ІV клінічними стадіями ВІЛ-інфекції. Пацієнтів розподілили на три групи: з туберкульозом (n = 35), рецидивними бактеріальними інфекціями дихальних шляхів (n = 39), іншими інфекціями (мікози, персистуюча інфекція, викликана вірусом простого герпесу (ВПГ), токсоплазмоз тощо) (n = 42). Вивчали зв’язок між наявністю алелей генів DRB1 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів та ймовірністю виникнення деяких коморбідних інфекцій (туберкульозу та рецидивних бактеріальних інфекцій дихальних шляхів).

Результати та обговорення. Виявлено асоціації між певними локусами та опортуністичними інфекціями, пов’язаними з туберкульозом і рецидивними бактеріальними інфекціями дихальних шляхів. Установлено, що не всі алелі локусів DRB1 вірогідно асоціюються з опортуністичними захворюваннями. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів наявність алелей DRB1*03, DRB1*13 і DRB1*16 статистично значущо пов’язана з імовірністю виникнення або відносною стійкістю до деяких опортуністичних інфекцій (p < 0,05). Аналіз впливу на виникнення деяких опортуністичних інфекцій статі показав, що у чоловіків з алелем DRB1*13 частіше виявляли як рецидивні бактеріальні інфекції дихальних шляхів (25,0 %), так і туберкульоз (29,2 %) (p < 0,05). Це пояснює, чому на туберкульоз частіше хворіють чоловіки та частіше помирають, ніж жінки.

Висновки. Проведене дослідження виявило важливі генетичні маркери, які можуть бути використані для прогнозування ризиків розвитку туберкульозу та інших респіраторних інфекцій у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, що сприятиме розробці ефективніших стратегій лікування та профілактики цих інфекцій з урахуванням індивідуальних генетичних характеристик пацієнтів. Сприйнятливість до туберкульозу пов’язана з наявністю алелей DRB1*03 (22,9 %) і DRB1*13 (31,4 %). Ці алелі значно підвищують ризик розвитку туберкульозу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Алель DRB1*13 (25,6 %) також асоціюється з частотою виникнення рецидивних бактеріальних інфекцій дихальних шляхів. Носії алеля DRB1*16 (частота виявлення — 19,0 %) мали менший ризик розвитку туберкульозу (11,4 %) та рецидивної бактеріальної інфекції дихальних шляхів (12,8 %), що свідчить про можливу протекторну дію цього алеля. Виявлено вірогідні гендерні відмінності в носіїв зазначених локусів за виникненням туберкульозу та інших респіраторних інфекцій. У жінок з алелем DRB1*03 імовірність розвитку туберкульозу становила 45,5 %, що значно перевищувало частоту інших інфекцій (3,8 %; p < 0,01). У чоловіків з алелем DRB1*13 частіше виявляли як рецидивні бактеріальні інфекції дихальних шляхів (25,0 %), так і туберкульоз (29,2 %). Чоловіки-носії алеля DRB1*11 були менш сприйнятливими до туберкульозу (16,7 %; p = 0,06), що вказує на можливу протекторну роль цього алеля.

Туберкульозні плевральні ураження (плеврит, емпієма): клінічний ракурс застосування протитуберкульозних препаратів першого ряду та контент-аналіз за виробниками

В.О. Шаповалова — 2026-03-26

Туберкульозні плевральні ураження (ексудативний плеврит, туберкульозна емпієма) залишаються актуальною клінічною та соціальною проблемою, особливо в умовах високої коморбідності, наслідків COVID-19, міграційних процесів, воєнних дій та порушення логістики постачання лікарських засобів. Незважаючи на ефективність first-line antituberculosis medicines (isoniazid, rifampicin, pyrazinamide, ethambutol), результативність лікування плевральних форм визначається не лише фармакологічними властивостями препаратів, але й їхньою доступністю, наявністю відповідних дозувань, фіксованих комбінацій, педіатричних форм та підтвердженою якістю виробництва. Більшість клінічних рекомендацій базуються на даних щодо легеневих форм туберкульозу, що зумовлює дефіцит прямих доказів для плевральних локалізацій та підкреслює важливість структурованого аналізу асортименту препаратів за виробниками.

Мета роботи — cпираючись на сучасну доказову базу, оцінити клінічну перспективу та провести орієнтований на виробника контент-аналіз асортименту протитуберкульозних препаратів першого ряду (лікарські форми, дозування, фіксовані комбінації, статус реєстрації) для лікування туберкульозних уражень плеври (плеврит, емпієма плеври), враховуючи ефективність, безпеку, доступність та безперервність лікування. Запропонувати практичні рекомендації для клініциста (фтизіатра, пульмонолога, сімейного лікаря), клінічного фармацевта, менеджера охорони здоров'я, адміністрації закладу, протоколу, формулярної комісії.

Матеріали та методи. Проведено виробник-орієнтований контент-аналіз протитуберкульозних препаратів першого ряду, зареєстрованих і дозволених до медичного застосування в Україні в 2023—2025 рр. Використано дані міжнародних і національних клінічних настанов (Всесвітня організація охорони здоров’я, American Thoracic Society, Centers for Disease Control and Prevention, European Respiratory Society, Infectious Diseases Society of America, стандарти МОЗ України), реєстраційні досьє, офіційні інструкції для медичного застосування та Державний реєстр лікарських засобів. Контент-аналіз здійснено за п’ятьма критеріями: наявність в обігу, державна реєстрація, підтверджена Good Manufacturing Practice відповідність, включення до національних доказових документів, відповідність міжнародним рекомендаціям. Групування препаратів за виробниками виконували за формулою Sturgess. Оцінено лікарські форми, дозування, комбінації фіксованих доз, педіатричну придатність і наявність даних про біоеквівалентність.

Результати та обговорення. Виявлено повний спектр лікарських форм і дозувань протитуберкульозних препаратів першого ряду, необхідних для реалізації стандартних режимів лікування плевральних форм туберкульозу. Установлено відмінності між виробниками щодо наявності фіксованих комбінацій, низькодозових і педіатричних форм, що визначає різний рівень їхньої клінічної придатності. Показано значущість проникнення препаратів у плевральний простір та ризики субтерапевтичних концентрацій рифампіцину й піразинаміду, що свідчить про важливість дотримання повноцінних режимів без перерв. Проаналізовано алгоритми корекції побічних реакцій, супутню терапію, принципи інтенсивної та підтримувальної фаз. Сформовано чотири групи виробників за комплексною оцінкою якості, доступності та стабільності постачання. Визначено асортимент із 41 препарату, релевантний для різних категорій пацієнтів, зокрема для дітей. Виявлено прогалини у фіксованих комбінаціях і певних дозуваннях, що потребує формулярних і логістичних рішень.

Висновки. Виробник-орієнтований контент-аналіз є дієвим інструментом оптимізації фармакотерапії туберкульозних плевральних уражень, забезпечуючи структуровану оцінку асортименту протитуберкульозних препаратів першого ряду за ефективністю, безпечністю, наявністю дозувань та якістю виробництва. Отримані результати дають змогу формувати обґрунтовані рекомендації для лікарів-фтизіатрів, клінічних фармацевтів, формулярних комісій і комісій із закупівлі з урахуванням необхідності безперервності лікування, мінімізації ризиків резистентності та підвищення прихильності пацієнтів до лікування. Є потреба в проведенні клінічних робіт, спрямованих на оптимізацію режимів лікування плевральних форм туберкульозу та впровадження Therapeutic Drug Monitoring у групах ризику.

Клініцист, вчений, педагог і людина

2026-03-27