Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція

Особливості розвитку синдрому Фредеріка як маркера тяжкого перебігу коронавірусної хвороби

І.Д. Дужий — 2025-05-29

Синдром Фредеріка є рідкісним аритмічним захворюванням провідної системи серця, що впливає на розвиток чи прогресування ішемічних змін міокарда (тканинна гіпоксемія кардіоміоцитів), спричинених гіпоксією. Коронавірусна інфекція, уражаючи паренхіму легень, призводить до дихальної недостатності, що створює ідеальні умови для клінічних виявів зазначеного ускладнення, найбільш грізним з яких є синдром Морганьї—Адамса—Стокса. Останній вважають показанням до невідкладної імплантації електрокардіостимулятора, що буває неможливим у тяжких киснезалежних пацієнтів. При несвоєчасному встановленні діагнозу існує висока ймовірність розвитку поліорганної недостатності, за якої прогноз для хворого несприятливий, що зумовлює актуальність проблеми.

Мета роботи — вивчити особливості розвитку та перебігу синдрому Фредеріка за тяжкої коронавірусної хвороби.

Матеріали та методи. Ми спостерігали 2 хворих, у яких розвинувся синдром Фредеріка під час перебування в інфекційному відділенні з приводу тяжкого перебігу коронавірусної хвороби. Сатурація еритроцитів при госпіталізації становила 84 %. Обидва хворих були чоловіками віком понад 70 років.

Результати та обговорення. Хворі при госпіталізації з діагностованим тяжким перебігом коронавірусної хвороби мали задишку змішаного генезу, що прогресувала, дискомфорт у грудях, тахіпное, тахікардію, виразні набряки нижніх кінцівок, сатурацію еритроцитів 84 %. Виявлені симптоми не були пов’язані з просторовим положенням тіла хворого (вертикальне чи горизонтальне). Електрокардіографія дала змогу встановити наявність аритмії.

Висновки. Коронавірусна інфекція є тригером, що спричиняє ішемічні зміни серця, на тлі яких можливі аритмічні ускладнення, зокрема синдром Фредеріка.

Патогенетичні та патоморфологічні аспекти ушкодження легеневої тканини при COVID-19 як прояву васкуліту

А.А. Невзгода — 2025-05-29

Мета роботи — визначити особливості патогенезу в пацієнтів із легеневою формою SARS-CoV-2. Установити на підставі даних клінічних обстежень та електронної мікроскопії, що васкуліт дихальної системи є основним патофізіологічним та патоморфологічним чинником ураження легеневої тканини при COVID-19.

Матеріали та методи. Обстежено 692 хворих віком від 18 до 73 років із тяжким перебігом COVID-19. Контрольну групу утворено з 50 пацієнтів (25 жінок та 25 чоловіків) віком від 25 до 70 років із клінічним перебігом COVID-19 середньої тяжкості. У 58 хворих проведено імунологічні тести, зокрема досліджено О-лімфоцити й D-лімфоцити, великі та малі циркулюючі імунні комплекси. У групі осіб, які померли внаслідок пневмонії при COVID-19, у 30 випадках проведено патогістологічне дослідження зразків, у 10 — електронно-мікроскопічне дослідження.

Результати та обговорення. При імунологічному обстеженні виявлено збільшення кількості O-лімфоцитів (53,3 ± 1,3) і D-лімфоцитів (4,9 ± 0,7), що свідчить про ураження Т-клітинного імунітету. Підвищення вмісту малих циркулюючих імунних комплексів (71,3 ± 2,5) вказує на особливо «злоякісний» автоімунний компонент з ураженням сполучнотканинної структури, насамперед судин легень, а відтак і судин епітеліальних органів, а збільшення рівня великих ЦІК пояснює основу алергійних ускладнень, що супроводжують тяжкий перебіг SARS. При ультраструктурному електронно-мікроскопічному дослідженні респіраторних відділів легень пацієнтів, які померли внаслідок респіраторної недостатності при COVID-19, виявлено в капілярах та ендотелії дегенеративні зміни, зокрема розширення канальців гранулярного ендоплазматичного ретикулуму, деструкцію рибосом, появу в цитоплазмі вакуолей, оточених двохконтурною мембраною, які містили дрібні віріоноподібні тільця, неоднорідне потовщення базальної мембрани гемокапілярів. Реєстрували розвиток венуліту, який характеризувався накопиченням у стінці судин нейтрофілів, виразними дегенеративними змінами ендотелію, що супроводжувались деструкцією цитоплазматичних органел, вакуолізацією цитоплазми та її неоднорідною осміофільністю, появою на люменальній поверхні ендотелію гетерогенних мікроворсинок, неоднорідним потовщенням цитоплазматичної мембрани. Ультраструктурні зміни ендотелію судин при COVID-19 свідчать про первинне виникнення гострого васкуліту як патогенетичної домінанти при пневмонії, спричиненої COVID-19.

Висновки. Клінічні вияви та результати ультраструктурних патоморфологічних досліджень свідчать про те, що первинною патогенетичною основою атипової пневмонії при COVID-19 є виникнення гострого васкуліту з переважним ураженням судин легеневої системи. «Злоякісний» перебіг COVID-19 передбачає трансформацію гострого васкуліту в системний васкуліт із подальшим ураженням низки систем (дихальної, серцево-судинної, гепатобіліарної, сечостатевої).

Тривалість терапії, втома від лікування антиретровірусними препаратами та прихильність до антиретровірусної терапії в людей, які живуть з ВІЛ: перехресне дослідження

Wulan Rahmadhani — 2025-05-29

Поширеність вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в Індонезії зростає. Основним методом лікування людей, які живуть з ВІЛ, є довічне забезпечення антиретровірусними (АРВ) препаратами. Успіх АРВ-терапії значною мірою залежить від прихильності до лікування.

Мета роботи — визначити чинники, які впливають на прихильність до терапії АРВ.

Матеріали та методи. У дослідженні використано аналітичний дизайн поперечного зрізу. Визначення вибірки проведено методом цільового відбору. Отримано 289 респондентів. Для збору даних використовували анкету. Уніваріативний аналіз проведено за допомогою розподілу частоти для опису відсотків. Біваріативний логістичний регресійний і мультиваріативний аналіз проводили за допомогою множинної логістичної регресії зі скоригованим відношенням ризиків, 95 % довірчим інтервалом (ДІ) та значущістю < 0,05.

Результати та обговорення. Дослідження показало, що чинниками, які впливають на прихильність до терапії АРВ-препаратами, були знання (р < 0,001; 95 % ДІ 7,15—8,87), ставлення до терапії (р < 0,001; 95 % ДІ 2,05—4,11), втома від лікування АРВ препаратами (р = 0,004; 95 % ДІ 1,59—4,41) і тривалість терапії (р = 0,001; 95 % ДІ 1,88—4,21).

Висновки. Знання, ставлення до терапії, втома від лікування АРВ препаратами та тривалість терапії є чинниками, які впливають на прихильність до АРВ-терапії. Тому важливо мати постійні програми чи соціалізацію, щоб підвищити обізнаність суспільства щодо підтримки, необхідної людям, які живуть із ВІЛ/СНІДом, для дотримання АРВ-терапії.

Нова концепція вторинної профілактики серцево-судинних подій у хворих на мультифокальний атеросклероз, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень

В.Г. Лизогуб — 2025-05-29

Вторинна профілактика серцево-судинних подій, особливо в пацієнтів із поєднаною патологією мультифокального атеросклерозу (МАС) та хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) є актуальною медичною проблемою. Ішемія життєво важливих органів спричиняє патологічно високий викид нейромедіаторів, тому пошук нових стратегічних підходів, які будуть здатні стабілізувати цей стан, є надзвичайно актуальною.

Мета роботи — оптимізувати рівні серотоніну, гістаміну та металоматриксних протеаз (ММП) у пацієнтів із МАС та ХОЗЛ.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 68 пацієнтів чоловічої статі (середній вік — (67,5 ± 3,8) року) з ураженням церебрального, коронарного та феморального судинних басейнів і виявами синдрому переміжної кульгавості. Пацієнтів розподілили на дві групи. У групі МАС-1 (n = 32) пацієнти мали лише МАС, у групі МАС-2 (n = 36) — також ХОЗЛ (GOLD 2). Контрольна група утворена із 18 практично здорових чоловіків (середній вік — (65,6 ± 4,2) року). Визначали кісточково-плечовий індекс, рівень серотоніну, гістаміну, ММП-2 і ММП-9 у крові, дистанцію безбольової ходьби, проводили доплерографію судин шиї та артерій нижніх кінцівок, спірографію. Пацієнтам обох груп на тлі базового лікування призначали цилостазол (50 мг двічі на добу), γ-аміномасляну кислоту — «Аміналон» (250 мг двічі на добу), катехін — «Green T-Max» (1 капсула на день). Курс лікування — 16 тиж.

Результати та обговорення. Первинне обстеження пацієнтів обох груп виявило статистично значущо (p < 0,01) вищі рівні нейромедіаторів серотоніну, гістаміну, ММП-2 і ММП-9 порівняно з контрольною групою, ранкові піки вмісту серотоніну в плазмі крові більші в 5—7 разів. Показники об’ємного кровотоку були статистично значущо (p < 0,01) нижчими порівняно з контрольною групою. Завдяки лікуванню вдалось усунути ранковий 5—7-разовий підйом рівня серотоніну, уникнути розвитку серотонінового синдрому, поліпшити кровопостачання в усіх уражених судинних басейнах. Статистично значущо (p < 0,05) збільшився об’ємний кровотік і зменшився рівень ММП-2 (p < 0,001) та ММП-9 (p < 0,01) у периферичній крові. Комбінація цилостазолу, γ-аміномасляної кислоти й катехіну статистично значущо (p < 0,05) знижувала та стабілізувала концентрацію серотоніну та гістаміну в крові в обох групах пацієнтів. Про це свідчило поліпшення функції зовнішнього дихання та збільшення дистанції безбольової ходьби.

Висновки. В основу роботи було покладено новий напрям вторинної профілактики серйозних серцево-судинних подій, що ґрунтується на корекції порушень нейромедіаторної регуляції (серотонін і гістамін). Надвисокий рівень серотоніну та гістаміну був скоригований застосуванням комбінації цилостазолу, γ-аміномасляної кислоти й катехіну, що дало змогу стабілізувати та поліпшити клінічний стан хворих на МАС і ХОЗЛ.

Особливості клінічного статусу та супутньої патології у хворих на ко-інфекцію МЛС-ТБ/ВІЛ залежно від рівня імуносупресії

Н.А. Мацегора — 2025-05-29

Мета роботи — вивчити особливості клінічного статусу та супутньої патології у хворих на ко-інфекцію туберкульозу з множинною лікарською стійкістю (МЛС-ТБ) і вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) залежно від рівня імуносупресії.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 104 пацієнти віком від 20 до 55 років (середній вік — (37,2 ± 7,8) року). Усі пацієнти були ВІЛ-позитивними з лабораторно підтвердженим МЛС-ТБ. Залежно від рівня СD4⁺-лімфоцитів пацієнтів розподілили на дві групи: лікарська група 1 (ЛГ-1) — 52 хворих із рівнем СD4⁺-лімфоцитів < 50 кл/мкл; лікарська група 2 (ЛГ-2) — 52 хворих із рівнем СD4⁺-лімфоцитів від 200 до 50 кл/мкл.

Результати та обговорення. Симптоми інтоксикації у досліджуваних хворих траплялися частіше, ніж ознаки респіраторного походження. Лихоманку зареєстровано в 49 (94,2 %) хворих ЛГ-1 та 41 (78,8 %) пацієнта ЛГ-2, втрату маси тіла — у 40 (76,9 %) і 29 (55,8 %) хворих відповідно, виразну слабкість — у 100 % і 86,5 % хворих. Із респіраторних симптомів переважала задишка, яку реєстрували частіше у хворих ЛГ-1 (29 осіб — 55,8 %), ніж у пацієнтів ЛГ-2 (17 осіб — 32,7 %). Кашель мав місце у 29 (55,8 %) пацієнтів ЛГ-1 та 22 (42,3 %) хворих ЛГ-2. Біль у грудній клітці турбував відповідно 7 (13,5 %) та 5 (9,6 %) пацієнтів. Скарги з боку інших систем органів: втрата апетиту — у 86,5 % пацієнтів ЛГ-1 та 71,2 % хворих ЛГ-2, затруднення ковтання та дискомфорт при проходженні їжі крізь стравохід — відповідно в 38,5 та 26,9 % пацієнтів, діарея — у 63,5 і 36,5 %, здуття живота — у 25,0 та 17,3 %, біль у правому підребер’ї — у 67,3 і 46,2 %, набряки — у 57,7 та 28,8 %, безсоння — у 36,5 і 21,2 %.

Висновки. У хворих на ко-інфекцію МЛС-ТБ/ВІЛ діагностовано багато форм супутньої патології (дихальну та серцеву недостатність, орофарингеальний кандидоз, хронічний гастрит, виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, вірусні гепатити С, В та гепатити інтоксикаційного генезу, явища цирозу, гіпотиреозу, хронічну ниркову недостатність на тлі ниркової патології, захворювання статевих органів (простатит, дисплазія шийки матки), енцефалопатію з явищами полінейропатії, вірусно-бактеріальні увеїти, ураження шкіри й опорно-рухового апарату тощо). Це свідчить про наявність поліорганної патології, яка є виразнішою у хворих у стані глибокої імуносупресії (вміст CD4⁺-лімфоцитів ≤ 50 мкл/мл).

Характеристика клініко-лабораторних та інструментальних особливостей поєднання хронічного обструктивного захворювання легень GOLD 3, група Е, у фазі ремісії, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та вторинних бронхоектазів

У.І. Шевчук–Будз — 2025-05-29

Мета роботи — вивчити характер і виразність клініко-лабораторних та інструментальних змін, а також зміни якості життя пацієнтів залежно від типу запальної реакції та наявності вторинних бронхоектазій при поєднанні хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

Матеріали та методи. Проведено обстеження 130 пацієнтів у фазі ремісії ХОЗЛ GOLD 3, група Е, із використанням клінічних, лабораторних, інструментальних методів. На підставі отриманих даних визначили особливості перебігу поєднаної патології. Пацієнтів розподілили на групи та підгрупи залежно від верифікованих діагнозів і типу запальної реакції: 1-ша група — 68 хворих на ХОЗЛ (підгрупа 1а (n = 44) — із нейтрофільним типом запальної реакції, підгрупа 1б (n = 8) — із нейтрофільним типом запальної реакції та вторинними бронхоектазами (БЕ), підгрупа 1в (n = 16) — з еозинофільним типом запальної реакції), 2-га група (n = 62 хворих на ХОЗЛ у поєднанні з ГЕРХ (підгрупа 2а (n = 34) — із нейтрофільним типом запальної реакції, підгрупа 2б (n = 25) — із нейтрофільним типом запальної реакції та вторинними БЕ, підгрупа 2в (n = 3) — з еозинофільним типом запальної реакції). Контрольна група була створена з 15 практично здорових осіб.

Результати та обговорення. Установлено частіше виникнення ХОЗЛ у чоловіків порівняно з жінками (75 (57,7 %) і 55 (42,3 %) відповідно). Найчастішою суб’єктивною ознакою була задишка. Найбільший показник (72,0 %) зареєстровано в пацієнтів із ХОЗЛ (нейтрофільне запалення) у поєднанні з ГЕРХ і БЕ. У них також частіше мав місце вологий кашель (88,0 %). Виявлена різниця за частотою сухого кашлю між підгрупами 1а та 2а (22,7 і 58,8 % відповідно; р = 0,002). Характер запального процесу свідчив про статистично значуще збільшення частоти нейтрофільного запалення в групі пацієнтів із поєднанням ХОЗЛ і ГЕРХ порівняно з групою ХОЗЛ (76,5 та 95,2 %; p = 0,0027). Кількість випадків вторинних БЕ в групі поєднання ХОЗЛ та ГЕРХ була в 3,1 разу вищою порівняно з групою ХОЗЛ (25 і 8 відповідно). Пацієнти з ХОЗЛ GOLD 3, група Е, у фазі ремісії демонстрували виразні порушення функції зовнішнього дихання порівняно з практично здоровими особами, що виявлялося значним зниженням показників зовнішнього дихання (p < 0,001). Відмінності за якістю життя між групами пацієнтів із ХОЗЛ, ХОЗЛ + ГЕРХ та ХОЗЛ + ГЕРХ + БЕ залежать від поліморбідності.

Висновки. Особливості клінічної симптоматики, змін функції зовнішнього дихання та якості життя в пацієнтів із ХОЗЛ GOLD 3, група Е, у фазі ремісії залежали від наявності поєднаної патології та були прогностично тяжчими за наявності кількох нозологій.

Рівень CD4+ T-лімфоцитів як предиктор напруженості сероімунітету до правця в дорослих людей, які живуть із ВІЛ

В.В. Маврутенков — 2025-05-29

Вакцинація є основним заходом охорони здоров’я для контролю інфекційних захворювань. Люди, які живуть із вірусом імунодефіциту людини (ЛЖВ), мають більший ризик захворіти на інфекційні захворювання, яким можна запобігти за допомогою вакцин, або їхнього ускладненого перебігу. Правець — найяскравіший приклад такої інфекційної патології.

Мета роботи — установити рівень сероімунітету проти правця та оцінити вплив вмісту CD4⁺ T-лімфоцитів на напруженість протиправцевого імунітету в ЛЖВ для визначення оптимальних схем вакцинації.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 90 ЛЖВ, середній вік яких становив (40,1 ± 0,9) року. Визначення рівня протиправцевих антитіл проводили методом імуноферментного аналізу з використанням діагностичної тест-системи RIDASCREEN Tetanus IgG (R-Biopharm AG, Німеччина). Кількісний вміст CD4⁺ T-лімфоцитів визначали за допомогою методу проточної цитометрії з використанням моноклональних антитіл. Статистичну обробку проводили за допомогою ліцензійної програми Statistica v. 6.1.

Результати та обговорення. Установлено, що медіана протиправцевих антитіл у ЛЖВ становила 0,59 (0,28—1,09) МО/мл. Незахищена когорта ЛЖВ — 52,2 % (n = 47). Відновлення рівня CD4⁺ T-лімфоцитів на тлі антиретровірусної терапії не спричиняло «відновлення» специфічного антитоксичного імунітету. Виявлено статистично значущий прямо пропорційний зв’язок між nadir CD4⁺ T-лімфоцитів і ступенем напруженості протиправцевого імунітету (r_s = 0,42; p < 0,001). За результатом ROC-аналізу з’ясовано, що високий ризик відсутності імунітету проти зазначеної інфекційної патології прогнозується при зниженні рівня nadir CD4⁺ T-лімфоцитів < 106 кл/мкл (чутливість тесту — 88,6 %, специфічність — 52,9 %, діагностична ефективність критерію — 71,0 %).

Висновки. Рівень nadir CD4⁺ T-лімфоцитів ≤ 106 кл/мкл за результатом ROC-аналізу свідчить про відсутність сероімунітету проти правця в ЛЖВ, що обґрунтовує бустерне введення правцевого анатоксину. Клініцисти та система громадського здоров’я мають організувати ефективні стратегії, зокрема плідну комунікацію з ЛЖВ та соціальними службами, для реалізації цілей, пов’язаних із вакцинопрофілактикою.

Патоморфологічні особливості пневмонії, спричиненої Pneumocystis jirovecii, у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією/СНІДом

Л.І. Волос — 2025-05-29

Мета роботи — визначити характер і виразність патоморфологічних особливостей пневмонії, спричиненої Pneumocystis jirovecii, у пацієнтів з інфекцією, спричиненою вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)/синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Матеріали та методи. Проведено патоморфологічне дослідження автопсійного матеріалу 7 випадків ВІЛ/СНІДу на базі Львівського обласного патологоанатомічного бюро і кафедри патологічної анатомії та судової медицини Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. У всіх випадках ВІЛ-інфекція була діагностована прижиттєво із серологічною верифікацією. Діагностовано опортуністичні інфекції з підозрою на пневмонію, спричинену Pneumocystis jirovecii (P. jirovecii). Мікроскопічне дослідження легень проведене з додатковим фарбуванням азур-еозином та ШИК-реакцією (PAS). Для легких уражень легень напівкількісна оцінка становила 1+, для помірних уражень — 2+, для тяжких уражень — 3+.

Результати та обговорення. Морфологічна діагностика ураження легень на макроскопічному рівні за наявності пневмоцистної пневмонії у випадках ВІЛ/СНІДу не має абсолютно специфічних симптомів, незважаючи на субтотальне чи тотальне ураження і «резинисту» консистенцію малоповітряної легеневої тканини. Гістоморфологічно ураження легень P. jirovecii характеризувалися альвеолярними просторами, виповненими рожевим пінистим аморфним матеріалом, що складається з грибів, що проліферують, і залишків клітин. Порівняльна мікроскопічна оцінка гістопатологічних уражень виявила, що в легенях із легким ураженням Pneumocystis у невеликій кількості локалізувалися ближче до альвеолярної стінки, тоді як при ураженні легень помірного і тяжкого ступеня спостерігали масивне накопичення цих грибів в альвеолярних просторах. В уражених легенях зафіксували інтерстиційне запалення з помірною лімфо-макрофагеальною інфільтрацією, наявністю гранулематозної реакції навколо скупчень P. jirovecii з формуванням дрібних вузликів та дифузною десквамацією альвеолоцитів, а при приєднанні аспергіл — появу гнійно-некротичних вогнищ.

Висновки. Патогістологічне дослідження уражених P. jirovecii легень у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією/СНІДом є обов’язковим для встановлення вірогідного діагнозу та визначення характеру й виразності патоморфологічних особливостей пневмоцистної пневмонії.

Показники секреторного імунітету ротової рідини в дітей із запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу

М.М. Шило — 2025-05-29

Захворювання тканин пародонта в людини є однією з актуальних проблем сучасної стоматології. За даними ВООЗ, вони посідають шосте місце серед поширених захворювань та друге місце за частотою серед стоматологічних захворювань. Етіологічними чинниками розвитку запалення в тканинах пародонта є якісні та кількісні зміни мікрофлори порожнини рота, системні чинники, які у 85 % випадків є супутніми, та зміна показників імунної системи.

Мета роботи — оцінити стан основних показників місцевого імунітету ротової рідини в дітей із запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання.

Матеріали та методи. Вивчення показників секреторного імунітету ротової рідини проведено в 72 дітей віком 7, 12 та 15 років із запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання (основна група). Контрольну групу утворено з 43 здорових дітей аналогічного віку з клінічно здоровими тканинами пародонта. Імунологічне обстеження передбачало визначення рівня прозапальних і протизапальних цитокінів, імуноглобулінів різних класів та лізоциму в ротовій рідині.

Результати та обговорення. Установлено, що стан місцевого імунітету порожнини рота в дітей із запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання характеризувався зростанням із віком рівня прозапального інтерлейкіну IL-1β — від (56,1 ± 1,7) пг/мл у 7-річних дітей до (140,2 ± 1,74) пг/мл у 15-річних та зменшенням вмісту IL-4 — від (28,7 ± 0,3) пг/мл у 7-річних дітей до (20,6 ± 0,6) пг/мл у 15-річних. Рівні sIgA та IgA мали тенденцію до зниження, а вміст IgG зростав від (0,554 ± 0,014) г/л у 7-річних дітей до (0,822 ± 0,016) г/л у 15-річних, що можна розглядати як чинник продовження запалення і свідчення порушення взаємозв’язку між секреторною та гуморальною ланками місцевого імунітету. Рівень лізоциму в ротовій рідині знижувався — від (23,42 ± 1,14) мкг/л у 7-річних дітей до (14,43 ± 1,12) мкг/л у 15-річних.

Висновки. У дітей із запальними захворюваннями пародонта на тлі туберкульозу органів дихання спостерігається напруження показників секреторного імунітету ротової рідини, що виявляється дисбалансом інтерлейкінів та імуноглобулінів різних класів. Зниження рівня sIgA та IgA і збільшення вмісту IgG можна розглядати як чинники пролонгування запального процесу в пародонті на тлі туберкульозу.

Еозинофільні захворювання легень: підходи до диференційної діагностики та лікування (огляд літератури)

С.В. Зайков — 2025-05-29

Проведено аналіз даних світового досвіду та фахових публікацій щодо сучасних підходів до диференційної діагностики еозинофільних захворювань легень і лікування цих категорій пацієнтів. Зазначені захворювання, в патогенезі яких ключову роль відіграють еозинофіли, можуть мати різноманітні клінічні вияви, які потребують ретельної диференційної діагностики для встановлення коректного діагнозу та вибору правильної тактики лікування. До еозинофільних захворювань респіраторних шляхів відносять такі поширені захворювання, як бронхіальна астма та хронічний риносинусит із назальними поліпами, а також захворювання, що вражають інші органи та системи, — первинні еозинофільні розлади шлунково-кишкового тракту й рідкісні захворювання (еозинофільний гранулематоз із поліангіїтом і гіпереозинофільний синдром). За літературними даними проаналізовано особливості запалення 2 типу, підходи до діагностики та новітні методи лікування патологій, що асоціюються з гіпереозинофілією, з акцентом на легеневі захворювання.
Установлено, що для діагностики еозинофільних захворювань слід застосовувати мультидисциплінарний підхід і проводити ретельну диференційну діагностику. Алергени є не єдиними антигенами, що можуть спричинити дисрегульоване запалення Тh2, а імуноглобулін E-опосередкована алергійна сенсибілізація може бути наявною без клінічних виявів або навіть відсутньою при зазначених захворюваннях. Глибоке розуміння патогенезу еозинофільних захворювань сприяло стрімкому розвитку таргетної терапії пацієнтів. Нині саме новітні біологічні препарати значною мірою впливають на вибір стратегії лікування відповідних категорій пацієнтів.

Туберкульоз та артеріальна гіпертензія: сучасний стан проблеми (огляд літератури)

В.Є. Кондратюк — 2025-05-29

У країнах із низьким і середнім рівнем доходу туберкульоз (ТБ) залишається істотним викликом системі охорони здоров’я. Згідно з даними Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров'я в Україні у 2023 р. захворюваність на ТБ збільшилася на 7,3 % порівняно з 2022 р. У той же час у світі неухильно збільшується кількість осіб із артеріальною гіпертензією (АГ). Відмічено, що у країнах із високою частотою виявлення АГ спостерігається і висока частота реєстрації ТБ. За даними Національного дослідження STEPS, 34,8 % населення України або має підвищення артеріального тиску (АТ), або приймає антигіпертензивні препарати. Разом з тим усе ще залишається недостатньо вивченим питання особливостей взаємозв’язку даних патологій у осіб різного віку та статі. Немає даних щодо впливу препаратів, що використовують для лікування ТБ, на рівень АТ людини, і навпаки, чи можуть сучасні антигіпертензивні препарати впливати на перебіг ТБ. Проведено систематичний аналіз літературних даних задля вивчення частоти виявлення АГ серед хворих на ТБ, визначені механізми взаємообтяжливого впливу між ТБ і АГ, проаналізовано вплив лікування однієї патології на розвиток і перебіг іншої. Серед хворих на ТБ, за умови однорідності вибірки та чітких критеріїв включення/невключення, частота АГ може визначатися в межах від 1,5 до 38,3 %. На відміну від цього досліджень щодо виявлення частоти ТБ у популяції хворих на АГ не проводилося. У хворих на ТБ, порівняно з загальною популяцією, у патогенезі АГ ключова роль належить запаленню, що поєднується зі зростанням рівня фактора некрозу пухлин-α, інтерлейкінів-6 та -18, ангіотензину II. Призначення блокаторів рецепторів останнього у хворих з поєднаною патологією дає змогу знизити рівень зазначених прозапальних цитокінів. Терапія ТБ препаратами групи рифампіцинових антибіотиків знижує ефективність антигіпертензивної терапії. Використання блокаторів повільних кальцієвих каналів у якості менеджменту АГ не тільки призводить до зниження АТ, а й покращує виживаність хворих на ТБ.

Вплив реорганізації фтизіатричної служби на тлі коронавірусної інфекції (COVID-19) та воєнної агресії РФ на розвиток рецидивів туберкульозу в північно-східній Слобожанщині (огляд літератури)

І.Д. Дужий — 2025-05-29

Мета роботи — проаналізувати частоту та поширеність рецидивів туберкульозу легень у північно-східному регіоні України за 2013—2024 рр. за основними епідеміологічними показниками з урахуванням їхньої зміни під час реорганізації фтизіатричної служби в екстремальних умовах епідемії коронавірусної інфекції та воєнної широкомасштабної агресії РФ проти України.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 1660 хворих на рецидивні форми туберкульозу легень. Хворих розподілили на дві групи залежно від часу виявлення рецидиву туберкульозу легень: 1-ша група — 2013—2018 рр. (до реалізації реформи фтизіатричної служби), 2-га група — 2019—2024 рр. (епідемія коронавірусної інфекції та широкомасштабна воєнна агресія РФ). Вивчено основні епідеміологічні показники з туберкульозу.

Результати та обговорення. Серед хворих на рецидивні форми туберкульозу легень осіб чоловічої статті було в 5,1 разу більше, ніж осіб жіночої статі (р < 0,05). Найбільша захворюваність зареєстрована в осіб працездатного віку (25—64 роки). Серед хворих 1052 (63,37 %) мешкали в містах, 608 (36,62 %), тобто в 1,7 разу менше (р < 0,05), — у сільській місцевості. У першій групі рецидиви туберкульозу зареєстровано в 989 осіб, у другій групі — у 671 (менше в 1,4 разу, р < 0,05).

Висновки. У 2013—2024 рр. у Сумській області виявлено 1660 хворих на рецидивні форми туберкульозу легень. Більшість із них були чоловічої статі й працездатного віку. Кількість випадків рецидивів туберкульозу в міського населення перевищувала таку в сільського населення. Із 2016 р. поступово зменшувалася кількість виявлених хворих із рецидивами туберкульозу. Найбільше зменшення зафіксовано під час епідемії коронавірусної інфекції (2020—2022 рр.). Із 2023 р. збільшилася кількість випадків рецидивів туберкульозу.

Роль сімейного лікаря в спростуванні хибних поглядів у пацієнтів із туберкульозом (огляд літератури)

Т.І. Чабан — 2025-05-29

Туберкульоз (ТБ) — це заразне бактеріальне захворювання, спричинене Mycobacterium tuberculosis. Незважаючи на прогрес у діагностиці та лікуванні, ТБ залишається глобальною проблемою. Щорічно в Україні реєструють близько 27 тис. нових випадків ТБ. Хибні уявлення пацієнта про хворобу призводять до затримки з діагностикою та лікуванням. Сімейні лікарі, пульмонологи та фтизіатри стикаються з проблемами комплаєнсу, оскільки пацієнти часто неправильно розуміють механізми зараження та профілактики ТБ.

Мета роботи — вивчити проблему хибних поглядів пацієнтів щодо туберкульозу і можливості поліпшення комплаєнсу.

Матеріали та методи. Проведено систематичний огляд літератури за 2014—2024 рр. Пошук виконували в базах даних PubMed, MEDLINE, Scopus і бібліотеці ВООЗ. Критерії залучення в аналіз: оригінальні дослідницькі статті, огляди та офіційні рекомендації, в яких висвітлено роль сімейних лікарів у подоланні хибних уявлень про ТБ та поліпшенні результатів лікування. Використовували як літературні дані, так і власні результати бесід із пацієнтами.

Результати та обговорення. Сімейні лікарі відіграють ключову роль у профілактичній роботі та подоланні хибних поглядів, що призводять до страху та соціальної ізоляції пацієнтів. Хибні уявлення про методи передачі інфекції та лікування ТБ значною мірою впливають на здоров’я пацієнтів. Навчання та консультування пацієнтів, використання цифрових технологій і залучення громади є ефективними стратегіями для поліпшення комплаєнсу та зменшення стигми.

Висновки. Хибні уявлення про ТБ перешкоджають контролю над захворюванням, призводять до затримки з діагностикою, недотримання режиму лікування та продовження передачі інфекції в суспільстві. Сімейні лікарі відіграють провідну роль в освіті пацієнтів та спростуванні міфів про ТБ, що може значно поліпшити результати лікування.

Оптимізована комплексна терапія загострення хронічного обструктивного захворювання легень у хворих похилого віку (огляд літератури)

Ю.М. Казаков — 2025-05-29

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) є однією з найважливіших медичних і соціальних проблем, оскільки воно посідає третє місце серед основних причин смертності в світі.

Мета роботи — оптимізувати лікування пацієнтів похилого віку із ХОЗЛ, GOLD ІІ, групи В, із застосуванням на тлі базисної терапії послідовної небулайзерної доставки муколітичного препарату ацетилцистеїну та респіраторного цитопротектора ектоїну («Ектобріс»).

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебувало 60 пацієнтів похилого віку із ХОЗЛ групи В. Хворі контрольної групи (n = 30) отримували терапію з використанням антибактеріального препарату — амоксицилін/клавуланова кислота 1,0 г по 1 таблетці через 12 год упродовж 5 діб, комбіновану бронхолітичну терапію — іпратропію броміду моногідрат у дозі 21 мкг із фенотеролу гідробромідом у дозі 50 мкг («Беродуал^®») інгаляційно за допомогою дозованого аерозольного інгалятора по 1 вдиху 3 рази упродовж 7 діб і додатково препарат муколітичної дії — ацетилцистеїн по 1 таблетці (200 мг) тричі на добу. Хворі основної групи (n = 30) отримували додатково до терапії за допомогою небулайзера розчин ацетилцистеїну 300 мг («Інгаміст»^® 3,0 мл) та послідовно розчин ектоїну («Ектобріс»^®) по 2,5 мл двічі на добу впродовж 7 діб. У наступних 6 міс хворим призначали додатково до базисної терапії тіотропію бромід щомісяця курс небулайзерної доставки розчину ектоїну 1 раз на добу впродовж 7 діб. Період спостереження становив 1 рік.

Результати та обговорення. Оптимізована комплексна терапія хворих похилого віку із ХОЗЛ групи В із додатковим застосуванням небулайзерної доставки ацетилцистеїну та ектоїну сприяє скороченню термінів основних клінічних виявів (задишки, кашлю), суттєвому поліпшенню показників функції зовнішнього дихання (об’єму форсованого видиху за першу секунду (ОФВ₁) та величини його співвідношення з форсованою життєвою ємністю легень (ОФВ₁/ФЖЄЛ)), нормалізації психосоціального та функціонального стану хворого (за опитувальником Clinical COPD Questionare (CCQ)), що поліпшує якість життя хворих, скорочує тривалість лікування та запобігає рецидивам захворювання.

Висновки. Додаткове застосування в комплексному лікуванні хворих похилого віку із ХОЗЛ небулайзерної терапії ацетилцистеїном та ектоїном сприяє зменшенню тривалості лікування, поліпшенню якості життя хворих, запобігає рецидивам захворювання.

Забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя цивільного населення та Збройних cил України (огляд літератури)

О.Г. Шекера — 2025-05-29

Мета роботи — проаналізувати особливості сучасного забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя цивільного населення та Збройних сил України.

Матеріали та методи. Проведено аналіз нормативних документів, що формують законодавчу базу України з питань державної оборони, охорони здоров’я цивільного населення та військовиків, наукових публікацій, аналітичних звітів, методичних рекомендацій і статей з питань медичного забезпечення Збройних сил України. У дослідженні використовували системний підхід і аналіз, історико-інформаційні методи, семантичну оцінку наукових документів, спостереження та структурно-логічний аналіз.

Результати та обговорення. Сучасні системи охорони здоров’я та громадського здоров’я зосереджені на профілактиці захворювань, зменшенні травматизму та інвалідності, запобіганні передчасній смертності, збільшенні тривалості життя, пропаганді здорового способу життя, забезпеченні здорового довкілля для нинішнього та майбутніх поколінь. Вирішальним чинником для гармонізації законодавчої бази України з європейськими стандартами є сучасна державна політика, спрямована на мінімізацію державного втручання в діяльність підприємств, децентралізацію управління та покладання відповідальності на місцеві органи влади, зокрема на забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Коли йдеться про гострі респіраторні вірусні інфекції та коронавірусну інфекцію, які переважно вражають дихальну й шлунково-кишкову системи, щорічна вакцинація є найефективнішим профілактичним заходом, особливо для груп ризику. Вакцинація проти грипу не захищає від коронавірусної хвороби-2019, але щеплення від цих захворювань можна проводити в той самий день або з мінімальним інтервалом. Одним із аспектів медичного забезпечення Збройних сил України є організація та проведення санітарно-епідеміологічної розвідки, результати якої мають вирішальне значення для розробки заходів щодо запобігання інфекціям у військових частинах, зменшення поширення інфекційних захворювань серед особового складу, оптимізації розподілу медичних ресурсів і місцевих засобів для боротьби з епідемією.

Висновки. Широкомасштабна збройна агресія РФ проти України, що триває, суттєво впливає на доступність і аналіз демографічних даних, зокрема показників народжуваності та смертності. Епідемічна ситуація в Україні продовжує характеризуватися спорадичними випадками, груповими спалахами та епідемічними піками. Серед інфекційних захворювань на частку гострих респіраторних вірусних інфекцій припадає до 98 % поряд з вірусним гепатитом, туберкульозом та вакцинопрофілактичними захворюваннями, які мають найбільший вплив на здоров’я населення. Результати дослідження свідчать про важливість вивчення комбінованого впливу сучасної бойової травми та супутніх інфекцій.

Невдача лікування хворих на туберкульоз легень. Важливі причини та можливі шляхи їхнього усунення (огляд літератури)

М.М. Кужко — 2025-05-29

Мета роботи — визначити основні причини невдачі лікування туберкульозу легень та оцінити ефективність парентерального введення протитуберкульозних препаратів (ПТП) з урахуванням їхньої фармакокінетики, біодоступності та проникнення в патологічно змінені тканини.

Матеріали та методи. Проведено огляд публікацій із баз даних PubMed, УкрІНТЕІ та Наукової періодики України та світу. Досліджено концентрації рифампіцину (перорально) та рифаміцину SV внутрішньовенно (в/в) у сироватці крові 20 пацієнтів із туберкульозом, визначено бактеріостатичну активність крові, мінімальну інгібувальну концентрацію препаратів. Оцінено ефективність в/в ізоніазиду та етамбутолу в 54 пацієнтів із коінфекцією туберкульозу та вірусу імунодефіциту людини. У дослідженні також взяли участь 73 пацієнти з уперше діагностованим туберкульозом і невдачею лікування після інтенсивної фази терапії та 20 донорів. Усі хворі мали чутливі форми туберкульозу.

Результати та обговорення. Уведення рифаміцину SV в/в забезпечувало в 2,5 разу вищу пікову концентрацію в крові та в 10 разів нижчу мінімальну інгібувальну концентрацію порівняно з пероральним рифампіцином. Вміст ПТП у патологічних вогнищах (каверни, лімфовузли, туберкуломи) значно варіював залежно від препарату й шляху введення. У групі пацієнтів, які отримували ПТП в/в, частота клінічного поліпшення, конверсії мокротиння та закриття порожнин деструкції була статистично значущо більшою, а частота розвитку резистентності — меншою (p < 0,05).

Висновки. Парентеральне введення ПТП дає змогу досягти терапевтичних концентрацій у крові й уражених тканинах, підвищує ефективність лікування та знижує ризик розвитку резистентності. Рекомендується індивідуалізований підхід з моніторингом концентрацій препаратів у пацієнтів із порушеним кишковим всмоктуванням або невдачею лікування після інтенсивної фази.