Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція

Фактори, що впливають на дотримання антиретровірусної терапії у хворих на ВІЛ/СНІД

Wulan Rahmadhani, Dyah Puji Astuti, Eka Novyriana — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

ІЛ/СНІД. Антиретровірусна терапія знижує рівень передачі ВІЛ у суспільстві, захворюваність і смертність, пов’язані з ВІЛ. Пацієнтам з ВІЛ потрібна антиретровірусна терапія (АРВ), щоб зменшити кількість вірусу в організмі та захворювання не перейшло в стадію СНІДу. Однак хворі на СНІД потребують АРВ-препаратів для запобігання опортуністичним інфекціям. Їх необхідно приймати протягом усього життя, тому пацієнт повинен мати прихильність та дотримуватися прийому АРВ-препаратів. Дотримання АРВ-терапії є важливим ключем у запобіганні резистентності та покращенні якості життя людей з ВІЛ/СНІДом. Це може відновити та підтримувати функціонування імунітету шляхом максимального та тривалого пригнічення розмноження вірусу. У цьому дослідженні використовувався метод огляду літератури для пошуку статей, пов’язаних із дотриманням антиретровірусної терапії у пацієнтів з ВІЛ/СНІДом. Статті були отримані з таких баз даних, як ProQuest, PubMed і Google Scholar. Деякі дослідження показали, що на дотримання антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ/СНІД впливають фактори, які відрізняються для кожного пацієнта. На підставі розглянутих статей можна зробити висновок, що факторами, які впливають на дотримання антиретровірусної терапії пацієнтів з ВІЛ/СНІДом, є освіта, знання, вік, стать, професія та дохід, тривалість програми АРВ-терапії, побічні ефекти, психологічні фактори та наявність закладів охорони здоров'я.

Міжінтегральний підхід до діагностики туберкульозу в умовах сьогодення (огляд літератури)

О.Б. Пікас, М.А. Семенюк — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Проведено аналіз зарубіжних та вітчизняних фахових публікацій щодо діагностики хворих на туберкульоз. Аналіз літературних джерел останніх років свідчить про те, що туберкульоз залишається актуальною проблемою в Україні. Нинішня ситуація в країні призведе до зростання показників захворюваності й смертності від туберкульозу та прогресування цього захворювання.
Рекомендовано проводити ретельне обстеження всіх контактних дітей і підлітків в осередках туберкульозної інфекції: вивчення анамнезу, проведення туберкулінодіагностики (квантиферонового тесту), клініко-рентгенологічного та мікробіологічного обстеження для своєчасного виявлення туберкульозу (або інфікованості). Туберкулінова проба Манту і тести вивільнення інтерферону-γ корисні для виявлення латентної туберкульозної інфекції.
Мультидисциплінарний підхід і проведення комплексу клінічних, лабораторних, патогістологічних та новітніх діагностичних інструментальних досліджень дають змогу виконати диференціальну діагностику. Пацієнти, в яких туберкульоз діагностують за допомогою мікробіологічних методів, частіше проживають у сільській місцевості з низькою доступністю медичних послуг. Пацієнти, в яких туберкульоз діагностують за допомогою радіологічного методу, частіше мешкають у місті та залучені в активну скринінгову програму.
Окремим напрямом досліджень є аналіз сучасних малоінвазивних методів отримання біоптатів. Своєчасне отримання біопсійного матеріалу легені для морфологічного дослідження дає змогу встановити правильний діагноз при її дисемінації. Комплексний підхід до діагностики гранулематозних уражень легень у пацієнтів з інфекцією, спричиненою вірусом імунодефіциту людини, та синдромом набутого імунодефіциту поліпшує верифікацію етіологічного чинника. Вивчення інформативності методів діагностики туберкульозу в інфікованих вірусом імунодефіциту людини осіб виявило, що найінформативніший метод — культуральний (54 % випадків), тоді як рентгенологічний був інформативним у 27 % випадків.
Для остаточної ідентифікації мікобактерій (видової належності) застосовують генетичну тест-систему GenoType MTB DR (Hain, Laifsains), що дає змогу провести диференціацію мікобактерій туберкульозного і нетуберкульозного комплексу в мокротинні хворих. За допомогою математичного моделювання розраховано приблизну кількість невиявлених хворих на туберкульоз за період дії карантинних заходів. За прогнозом, у наступних кілька років значно зросте захворюваність на туберкульоз, що призведе до збільшення кількості занедбаних форм туберкульозу (зокрема позалегеневих).

Роль вищих навчальних закладів у підготовці лікаря-спеціаліста з ведення туберкульозу

чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Підготовка лікаря-спеціаліста, компетентного у сучасній фтизіатрії, є одним із наріжних каменів успішної реформи фтизіатрії. Незважаючи на нові досягнення в діагностиці та лікуванні, актуальним залишається питання боротьби з туберкульозом (ТБ). Є потреба в підготовці висококваліфікованих спеціалістів, які не лише володіють глибокими базовими знаннями, а й здатні швидко приймати рішення в неординарних ситуаціях. Необхідно створити міждисциплінарні команди викладачів для інтегрованого ознайомлення з коморбідними патологіями при вивченні фтизіатрії, зокрема під час післядипломної освіти. Адже пацієнт із ТБ має багато недуг, що потребує дуже уважного ставлення для запобігання потенційним ускладненням.
Європейська інтеграція України потребує змін не лише у зовнішньополітичних векторах, а й у засадах розуміння суспільства. Потреба вдосконалювати свої знання — невід’ємна складова успішного фахівця. Делегування багатьох функцій з догляду за хворим на ТБ сімейній медицині потребує формування когорти професіоналів, що володіють основними технічними характеристиками та технологіями, яким доти віддавали перевагу у вузькій галузі — фтизіатрії. У відповідь на виклики сьогодення важливою, на нашу думку, є підготовка фахівців усіх галузей медицини, залучених у процеси діагностики, лікування та профілактики ТБ. Медична освіта не може існувати окремо від практики. Пацієнт — це не тест, який достатньо вирішити, щоб отримати сертифікат. Робота лікаря з хворою людиною — кропітка, виснажлива праця, яка потребує великих зусиль. Як не втратити пацієнта, де взяти препарати, що робити з внутрішньо переміщеними особами, як запобігти захворюванням і ще тисячі запитань, на які потрібно вчасно дати відповідь, оскільки від компетентності лікаря залежить можливість досягнення цілі — світ, вільний від ТБ.
Мета статті — обґрунтувати особливу роль закладів вищої медичної освіти України в підготовці спеціаліста, який матиме знання та вміння для контролю над ТБ, з урахуванням тенденцій, пов’язаних із сучасними соціальними вимогами й потребами.

Сучасна епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні та Чернівецькій області

Л.Д. Тодоріко, О.Я. Підвербецький, О.С. Шевченко, О.В. Підвербецька — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Воєнні конфлікти негативно впливають на епідеміологію різних захворювань, серед яких одним із найпоширеніших є туберкульоз. Зростання захворюваності та смертності від туберкульозу, пов’язане з війною, зареєстровано після Першої та Другої світових війн, багатьох воєн меншого масштабу. Є дані, що збройні конфлікти асоціюються зі збільшенням ризику захворювання на туберкульоз серед населення до 20 %.

Мета роботи — проаналізувати стан сучасної епідеміологічної ситуації з туберкульозу в Україні та Чернівецькій області в період воєнних дій на території України та порівняти дані з довоєнним періодом.

Матеріали та методи. Проведено пошук у реферативній базі PubMed за ключовими словами «туберкульоз», «війна», «воєнні дії», «захворюваність», «епідеміологія», «воєнні конфлікти» й аналіз даних офіційної статистики з епідеміологічних показників туберкульозу у 2017—2023 рр.

Результати та обговорення. У 2020 р. порівняно з 2019 р. зареєстровано різкий спад показників захворюваності на туберкульоз, пов’язаний із карантинними обмеженнями, впровадженими через пандемію COVID-19, — у 1,4 разу по Україні та 1,8 разу в Чернівецькій області. Темп приросту захворюваності на активний туберкульоз у 2020 р. становив —28,6 % в Україні та —40,4 % у Чернівецькій області. У 2021 р. відбулося помірне зростання захворюваності як в Україні, так і в Чернівецькій області, однак зміни були виразнішими в області. У 2022 р. у Чернівецькій області темп приросту захворюваності становив +30,6 %, у 2023 р. — +16,1 %. Вплив війни на епідеміологічні показники з туберкульозу чітко простежується: у 2022 р. у Чернівецькій області сумарна частка внутрішньо переміщених осіб та військовослужбовців із вперше підтвердженим діагнозом туберкульозу становила 7,4 % від загальної кількості захворівших на туберкульоз, у 2023 р. — 8,4 %.

Висновки. Вплив воєнних дій на епідеміологічну ситуацію з туберкульозом у Чернівецькій області є значним. Найближчими наслідками воєнних дій є зростання показника захворюваності. Слід очікувати подальшого погіршення епідеміологічної ситуації з піком через кілька років.

Характеристика розвитку пандемії COVID-19 в Україні та особливості епідеміологічного нагляду

В.В. Короленко, Г.А. Мохорт, Т.В. Петрусевич, В.В. Короленко — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

У грудні 2019 р. світ зіштовхнувся з новим викликом — спалахом захворювання, спричиненого новим коронавірусом SARS-CoV-2. 11 березня 2020 р. ВООЗ оголосила пандемію коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19). З метою її подолання були впроваджені апробовані раніше стратегії та заходи профілактики й контролю, а також новітні цифрові підходи, застосовано також нові політичні, дипломатичні та соціально-економічні рішення, які разом з класичними підходами дали змогу подолати поширення SARS-CoV-2 та наслідки пандемії COVID-19.

Мета роботи — дослідити розвиток пандемії COVID-19 в Україні та організацію в країні епідеміологічного нагляду.

Матеріали та методи. Проведено спостережне популяційне дослідження. Використано епідеміологічний, медико-статистичний та бібліосемантичний методи.

Результати та обговорення. Тижневий показник захворюваності варіював від 8,28 до 371,39, смертності — від 0,26 до 11,19, летальності — від 1,29 до 5,93 %. Темп приросту/зниження підтверджених випадків становив від — 60,92 до 101,21 %, померлих — від –53,66 до 131,25 %. У віковій структурі хворих на COVID-19 найбільша частка припадала на осіб віком 50—59 років (18,3 %), серед померлих — на осіб віком понад 70 років (55,64 %). Найвища летальність — у віковій групі ≥ 70 років (9,78 %). Показник захворюваності в регіонах України варіював від 1,93 до 753,08, смертності — від 0,06 до 25,3. Для моніторингу COVID-19 у травні 2020 р. була впроваджена Електронна інтегрована система нагляду за інфекційними захворюваннями, згодом — обмін даними з Електронною системою охорони здоров’я.

Висновки. Розробка та впровадження ефективних стратегій протидії новим інфекційним хворобам, зокрема планів готовності та реагування, дає змогу підготуватися до майбутніх епідемій і пандемій, важливу роль у цьому відіграє аналіз даних, зокрема систематичний збір, обробка та інтерпретація даних, для оцінки поточної ситуації та прогнозування, а також визначення ефективності вжитих заходів.

Особливості діагностики та лікування ендометріоз-асоційованого пневмотораксу (клінічний випадок)

В.В. Мороз, О.І. Ковальчук, В.О. Мотлях, М.С. Бабенко — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Нами описаний клінічний випадок проведених діагностики та лікування пацієнтки репродуктивного віку з ендометріоз-асоційованим пневмотораксом. Презентований клінічний випадок є досить рідкісним та звертає увагу на необхідність створення алгоритму ведення пацієнтів з ендометріоз-асоційованим пневмотораксом, оскільки в описаному клінічному випадку не одразу був встановлений діагноз, через який виникли ускладнення, а тому обрана тактика лікування не була достатньо ефективною, що призвело до рецидиву. В цьому випадку на початку було обрано протокол лікування пацієнтів, які мають бульозну емфізему легень, проте в таких випадках необхідним є встановлення інших причин цих станів, зокрема діагностика екстрагенітальної форми ендометріозу з метою верифікації/спростування такого діагнозу. Внаслідок проведеного оперативного лікування було ліквідовано пневмоторакс, спостерігалося покращення якості життя, проте періодичні погіршення стану та рецидиви вказують на необхідність комплексного підходу до діагностики пневмотораксу зі встановленням причини його виникнення та, за умови встановлення наявності екстрагенітального ендометріозу, включення протоколу лікування цього захворювання до загальної тактики лікування. Клінічний випадок підтверджує, що з метою вибору найбільш ефективного виду лікування необхідним є мультидисциплінарний підхід у діагностиці та лікуванні таких захворювань із залученням широкого кола спеціалістів: торакальних хірургів, гінекологів, ендокринологів, патоморфологів. Важливим компонентом комплексного підходу до лікування таких пацієнтів є необхідність подальшого контролю ефективності лікування ендометріозу, вчасна діагностика його можливого поширення чи виникнення ускладнень, а також контроль та збереження репродуктивної функії пацієнтки.

Вплив чинників ризику на генералізацію туберкульозної інфекції під час пандемії COVID-19

Е. Леснік, Л.Д. Тодоріко, І.О. Сем’янів, А. Нігулеану — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Епідеміологічні показники захворюваності на туберкульоз під час пандемії коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19) свідчили про підвищення кількості занедбаних форм туберкульозу з множинним ураженням легень і несприятливим результатом лікування.

Мета роботи — встановити вплив чинників ризику на прогресування та генералізацію туберкульозної інфекції в епідеміологічному контексті пандемії COVID-19 (2020—2023) для визначення цільових втручань з метою зменшення впливу пандемії на зусилля з контролю як клінічних, так і соціальних детермінант туберкульозу.

Матеріали та методи. Проведено проспективне дослідження типу «випадок—контроль», в яке було залучено 270 хворих на туберкульоз легень, зареєстрованих у 2020—2023 рр. у Республіці Молдова під час пандемії COVID-19. Пацієнтів розподілили на дві групи: основну — 84 пацієнти з легеневою локалізацією та принаймні 2 позалегеневими локалізаціями (генералізований туберкульоз), і контрольну — 186 хворих із діагностованим туберкульозом легень.

Результати та обговорення. Основними чинниками ризику прогресування та генералізації туберкульозної інфекції в позалегеневих локалізаціях були: чоловіча стать, несприятливий соціально-економічний стан хворого, шкідливі звички (тютюнокуріння та зловживання алкоголем). Пізнє виявлення було спричинене перешкодами в доступі до медичних послуг, характерними для періоду пандемії COVID-19, відсутністю медичного страхування та низьким рівнем мікробіологічно підтверджених випадків. Отримано сильний кореляційний зв’язок між несприятливим результатом лікування та незадовільним соціально-економічним станом пацієнта, шкідливими звичками й деструкцією легень.

Висновки. Чинниками ризику генералізації туберкульозної інфекції є незадовільний соціально-економічний стан із супутніми шкідливими звичками та умови, що визначають низьку доступність до медичних послуг. Рекомендовано проводити щорічний скринінг пацієнтів із зазначеними чинниками ризику та сприяти їхньому доступу до спеціалізованих медичних послуг для ранньої діагностики та забезпечення успіху лікування.

Клініко-діагностична характеристика туберкульозного менінгоенцефаліту в пацієнтів із ВІЛ-інфекцією

З.І. Піскур, М.І. Сахелашвілі, О.Є. Бєгоулєв — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Установлено, що в усіх країнах світу туберкульоз (ТБ) є найчастішою опортуністичною інфекцією у ВІЛ-позитивних пацієнтів. Поширення епідемії ТБ/інфекції, спричиненої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), є загрозою національного масштабу та негативно впливає на працездатний і репродуктивний потенціал населення багатьох країн.

Мета роботи — проаналізувати клініко-діагностичні вияви туберкульозного менінгоенцефаліту у пацієнтів на тлі ВІЛ-інфекції.

Матеріали та методи. Проаналізували медичні дані пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу специфічного процесу в Львівському регіональному фтизіопульмонологічному центрі з 2020 до 2023 р. Відібрали 31 медичну карту пацієнтів із туберкульозним ураженням центральної нервової системи на тлі ВІЛ-інфекції. Проводили загальноклінічне, мікроскопічне, молекулярно-генетичне, культуральне, морфологічне дослідження, лінійний зонд-аналіз і рентгенологічно-інструментальні обстеження згідно з чинними стандартами.

Результати та обговорення. Аналіз структури специфічного ураження центральної нервової системи виявив, що у 97 % випадків клінічною формою у ВІЛ-позитивних осіб був ТБ-менінгоенцефаліт, який у 86 % випадків поєднувався з ураженнями інших органів (легень, різних груп лімфатичних вузлів (ЛВ)). Найчастіше діагностували ураження аксилярних та мезентеріальних ЛВ, у 57,1 % випадків — різне поєднання кількох груп периферичних ЛВ. ТБ-ураження головного мозку частіше діагностували у ВІЛ-позитивних чоловіків, мешканців міста, працездатного віку. У більшості пацієнтів (80,6 %) специфічний процес виявили вперше. У 13 % випадків діагностували хіміорезистентні форми. Двоє пацієнтів, госпіталізованих у стані середньої тяжкості, відзначали погіршення загального стану протягом останніх 6 міс, однак по медичну допомогу не зверталися, а в 29 % випадків специфічний процес тривав від 2 до 3 міс, що призвело до генералізації ТБ-інфекції в різні органи, розвитку ускладнень у 16,7 % випадків, тривалого стаціонарного лікування та зниження/втрати працездатності у кожного другого ВІЛ-інфікованого пацієнта. У 45,2 % випадків збудника ТБ виявили у спинномозковій рідині і/або харкотинні за допомогою методу GeneXpert MTB/Rif. Супутня патологія була наявна в 80,7 % випадків, майже у кожного другого спостерігали захворювання органа зору, шлунково-кишкового тракту і кровотворної системи. Найчастішими рентгенологічними ознаками ураження органів дихання у ВІЛ-позитивних осіб із ТБ-менінгоенцефалітом були вогнищеві тіні м’якої та середньої інтенсивності, іноді — зливного характеру, підсилення легеневого малюнка або його деформація за рахунок інтерстиційних, перибронхіальних змін, елементів фіброзу, або поєднання зазначених змін. У половини пацієнтів корені були неструктурні.

Висновки. Слід вжити активних цілеспрямованих діагностично-лікувально-профілактичних заходів щодо ко-інфекції ТБ/ВІЛ-інфекції, для цього необхідні оновлення інформації і глибокі знання спеціалістів різних рівнів надання медичної допомоги.

Особливості розвитку легеневої гіпертензії при плевриті та синдромі плеврального випоту туберкульозного генезу

чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Легенева гіпертензія (ЛГ) як синдром може супроводжувати низку захворювань. Перехід ЛГ у легеневу гіпертонію складно визначити, оскільки її формування відбувається поступово та охоплює значну кількість захворювань. З огляду на це European Society of Cardiology запропонувала класифікацію ЛГ: судинні захворювання легень, хвороби лівих відділів серця, легенева гіпоксія, хронічний тромбоз легеневої артерії, деякі захворювання (саркоїдоз, гістіоцитоз, фіброзувальний медіастиніт, нейрофіброматоз), які не завжди ідентифікують. Однак місце захворювань плеври у формуванні легеневої артеріальної гіпертензії не визначено, що зумовлює актуальність проблеми.

Мета роботи — визначити роль захворювань плеври й синдрому плеврального випоту туберкульозного генезу у формуванні легеневої гіпертензії та легеневої артеріальної гіпертензії.

Матеріали та методи. Обстежено 198 хворих із синдромом плеврального випоту (СПВ), з них у 138 верифіковано туберкульозний плеврит. Правобічна локалізація захворювання мала місце в 97 (70,3 %) осіб, лівобічна — у 41 (29,7 %). Артеріальний легеневий (ЛА) тиск визначали за методикою Душаніна.

Результати та обговорення. У разі перебігу захворювання до 20 діб і правобічному СПВ ЛА тиск становив у середньому 33,5 мм рт. ст., у випадках лівобічного СПВ — 35,5 мм рт. ст. За тривалості захворювання понад 20 діб правобічний СПВ супроводжувався ЛА тиском у середньому 52 мм рт. ст., а лівобічний — 48 мм рт. ст. Після аспірації випоту справа тиск у ЛА зменшувався на 12,0 мм рт. ст., після аспірації випоту зліва — на 9 мм рт. ст.

Висновки. Легенева артеріальна гіпертензія має тенденцію до збільшення. Основними її причинами є системні захворювання сполучної та судинної систем. За нашими даними, одним із тригерів цього ускладнення є захворювання плевральної порожнини, що супроводжуються СПВ.

Роль ендотелію в патогенезі ураження нервової системи в дітей із COVID-19 за результатами дослідження біомаркера Е-селектину

І.Ю. Серякова, С.О. Крамарьов, В.В. Євтушенко — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — оцінити роль ендотелію в структурі ураження нервової системи в дітей із коронавірусною хворобою-2019 (COVID-19) шляхом визначення зв’язку Е-селектину з маркерами ураження нервової системи нейронспецифічною енолазою та білком S100.

Матеріали та методи. Проведено пілотне обсерваційне дослідження, в якому взяли участь 88 пацієнтів віком від 1 міс до 18 років із лабораторно підтвердженим діагнозом COVID-19. Усі пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні в Київській міській дитячій клінічній інфекційній лікарні. Упродовж першої доби перебування в стаціонарі в дітей проводили забір сироватки крові для визначення методом імуноферментного аналізу рівня біомаркерів — нейронспецифічної енолази (NSE), S100 та Е-селектину. Використовували набори CanAg NSE EIA kit (Fujirebio, Швеція) із робочим діапазоном вимірювань 1—150 мкг/л для NSE, CanAg S100 EIA kit (Fujirebio, Швеція) із робочим діапазоном вимірювань 1—3500 нг/л для S100 та Human E-selectin, SELE (BT-Lab Kit, Китай) із робочим діапазоном вимірювань 0,1—40,0 нг/мл і чутливістю 0,055 нг/мл. Статистичну обробку результатів проведено за допомогою статистичної ліцензованої програми Statistical software EZR v. 1.54.

Результати та обговорення. Виявлено прямо пропорційний кореляційний зв’язок середнього ступеня виразності (p < 0,0001) між біомаркером Е-селектином та нейромаркерами NSE і S100. Значення коефіцієнта кореляції для NSE становило 0,435 (95 % довірчий інтервал 0,25—0,59), для S100 — 0,525 (95 % довірчий інтервал 0,36—0,66).

Висновки. Виявлений зв’язок між Е-селектином і NSE та білком S100 дає підставу стверджувати про залучення ендотелію в патогенез ураження нервової системи при COVID-19 у дітей.

Вплив пандемії (епідемії) COVID-19 та воєнного стану на динаміку туберкульозу в Сумській області

І.Д. Дужий, В.В. Глиненко, П.Ф. Миронов, О.Є. Бєгоулєв — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — проаналізувати вплив екстремальних ситуацій (пандемії-епідемії коронавірусної інфекції та воєнного стану, зумовленого вторгненням російських окупантів на нашу країну) на динаміку туберкульозу в північно-східному регіоні Сумщини у 2018—2023 рр.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 3379 хворих на туберкульоз та 131 144 хворих на коронавірусну хворобу-2019 (COVID-19). Хворих на туберкульоз розподілили на три групи по два роки у кожній: 2018—2019 рр. (1-ша група, n = 1445), 2020—2021 рр. (2-га група, n = 895), 2022—2023 рр. (3-тя група, n = 1039). Вивчено вплив на епідеміологічні показники з туберкульозу в Сумській області в 2018—2023 рр. на тлі пандемії-епідемії COVID-19 та воєнного стану.

Результати та обговорення. У 2018—2019 рр. на туберкульоз захворіло в 1,6 разу більше осіб, ніж у 2020—2021 рр., та в 1,3 разу більше, ніж у 2022—2023 рр. Найбільша захворюваність зареєстрована у 2018 р. (69,7 на 100 тис. населення), найменша — у 2020 р. (41,9 на 100 тис. населення). Показник смертності поступово знижувався: у 2018—2019 рр. у середньому він становив 11,2 на 100 тис. населення, у 2020—2021 рр. — 8,75 на 100 тис. населення, у 2022—2023 рр. — 5,64 на 100 тис. населення. Наведене свідчить про поступове зменшення захворюваності з 2019—2022 рр., що можна пояснити карантинними заходами стосовно COVID-19 та зменшенням міграційних процесів за рахунок воєнних дій.

Висновки. У Сумській області зареєстровано зменшення захворюваності на туберкульоз у 2020—2023 рр., що можна пояснити пандемією-епідемією коронавірусної інфекції та повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, але вже у 2023 р. відзначено тенденцію до збільшення захворюваності з прогностичним зростанням на 2024 і 2025 роки.

Скринінг та лікування реактивації Епштейна—Барр вірусної інфекції як елемент реабілітації в пацієнтів із неконтрольованою бронхіальною астмою, які перенесли COVID-19

Ю.І. Фещенко, М.О. Полянська, В.І. Ігнатьєва, Г.Л. Гуменюк, С.Г. Опімах — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — оцінити частоту реактивації Епштейна—Барр вірусної (ЕБВ) інфекції в пацієнтів із неконтрольованою бронхіальною астмою, які перенесли коронавірусну хворобу-2019 (COVID-19), та визначити ефективність її лікування як засобу реабілітації.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 25 пацієнтів із неконтрольованою астмою та постковідним синдромом. У всіх пацієнтів методом полімеразної ланцюгової реакції в зразках слини та мазках із носоглотки визначали наявність активної ЕБВ-інфекції. Для лікування хворих на неконтрольовану астму з постковідним синдромом та реактивацією ЕБВ-інфекції призначали ацикловір по 400 мг 4 рази на добу впродовж 20 днів, протефлазид по 15 крапель двічі на добу впродовж 2 міс, декаметоксин 0,02 % розчин для небулайзерної терапії впродовж 10 днів. До і після терапії пацієнти заповнювали астма-контрольний тест (АКТ) і анкету контролю астми (ACQ-7). Крім того, проведено спірометрію та тест із 6-хвилинною ходьбою для оцінки ефективності лікування.

Результати та обговорення. У 19 (76,0 ± 8,5) % хворих на неконтрольовану бронхіальну астму, які перенесли COVID-19, виявлено реактивацію хронічної ЕБВ-інфекції. Цим хворим призначено терапію ацикловіром, протефлазидом та декаметоксином. Під час лікування відзначено зменшення респіраторних симптомів і поліпшення контролю симптомів БА. Через 2 міс лікування в пацієнтів зафіксували статистично значуще поліпшення контролю симптомів астми: результат АКТ підвищився з (11,8 ± 0,7) до (19,3 ± 0,7) бала, оцінка за ACQ-7 зменшилася з (2,6 ± 0,1) до (1,1 ± 0,1) бала (p < 0,05). Функція легень, а саме життєва та форсована життєва ємність, а також бронхіальна прохідність (об’єм форсованого видиху за першу секунду) поліпшилися. Обструкція малих дихальних шляхів (середні експіраторні потоки) статистично значущо зменшилася. Зафіксовано поліпшення толерантності до фізичних навантажень за всіма параметрами тесту з 6-хвилинною ходьбою.

Висновки. У (76,0 ± 8,5) % пацієнтів із неконтрольованою БА, які перенесли COVID-19, виявлено реактивацію хронічної ЕБВ-інфекції. Застосування ацикловіру, протефлазиду та місцевої терапії декаметоксином дає змогу поліпшити контроль бронхіальної астми в цих пацієнтів. З поліпшенням показників функції легень збільшилася толерантність до фізичних навантажень. Скринінг та лікування реактивації ЕБВ-інфекції є можливими методами реабілітації пацієнтів із неконтрольованою бронхіальною астмою, які перенесли COVID-19.

Патоморфологічні зміни в легенях у хворих на коморбідність туберкульоз легень та цукровий діабет

І.О. Сем’янів — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — визначити патоморфологічні зміни легеневої тканини в пацієнтів із туберкульозом та супутнім цукровим діабетом.

Матеріали та методи. Проведено проспективне патоморфологічне дослідження 60 випадків смерті хворих, що померли з різних причин та в яких в остаточному клінічному та патологоанатомічному діагнозі як основне захворювання зазначено туберкульоз легень і цукровий діабет 2 типу.
Хворих розподілили на три групи: перша — 20 випадків туберкульозу легень без виразної супутньої патології, друга — 20 випадків поєднання туберкульозу та цукрового діабету 2 типу, третя — 20 випадків цукрового діабету 2 типу без туберкульозу. Усі групи були репрезентативними за віком та статтю.

Результати та обговорення. Результати патоморфологічного дослідження легеневої тканини пацієнтів із туберкульозом без супутнього цукрового діабету свідчили про те, що в 90 % випадків капіляри структури легеневої паренхіми були не змінені, окрім ділянок, залучених у специфічне класичне туберкульозне запалення.
Дослідження гістологічного матеріалу другої групи виявило, що однією з основних патоморфологічних змін при коморбідності туберкульоз/цукровий діабет є розвиток легеневої мікроангіопатії, яка характеризувалася виразним порушенням структури дрібних кровоносних судин мікроциркуляторного русла легень. Аналіз автопсійного морфологічного матеріалу показав, що має місце гістологічна картина зміни структури капілярного русла: з’являються зони повної облітерації капілярів, спостерігається нерівномірність калібру мікросудин, зменшується кількість капілярів, що функціонують. У хворих третьої групи достовірно на 85 % частіше порівняно з пацієнтами першої спостерігалися зміни альвеолярного епітелію.

Висновки. Патоморфологічні зміни легень у пацієнтів другої та третьої груп представлені мікроангіопатіями, легеневим фіброзом, дегенерацією альвеолярного епітелію, що призводить до порушення функції дихальних шляхів. Зазначені зміни спричинюють розвиток серйозних ускладнень і потребують особливої уваги при лікуванні пацієнтів із поєднанням туберкульозу та цукрового діабету для запобігання подальшому погіршенню стану легеневої тканини.

Рівні експресії HIF-1α та довгої РНК, що не кодує, HIF1А-AS1 як прогностичні маркери тяжкого перебігу COVID-19 у пацієнтів із діабетом та ожирінням

Є.І. Дубровський, Т.І. Древицька, А.Г. Портниченко, В.Є. Досенко — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Пандемія коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19) виявила численні проблеми медичного сортування та своєчасного надання допомоги через масовий наплив пацієнтів у медичні заклади. Хоча визначено групу ризику розвитку COVID-19, не всі пацієнти цієї групи мають тяжкий перебіг захворювання, більшість одужують без потреби в кисневій підтримці чи інтенсивній терапії.

Мета роботи — вивчити взаємозв'язок між рівнями експресії HIF-1α і довгої РНК, що не кодує, HIF1A-AS1 та тяжкістю COVID-19 у пацієнтів із групи високого ризику.

Матеріали та методи. В інфекційне відділення Київської міської клінічної лікарні № 4 через 7—12 днів амбулаторного лікування після початку захворювання були госпіталізовані 36 пацієнтів із коморбідною патологією (ожирінням (індекс маси тіла > 30 кг/м²), артеріальною гіпертензією та субкомпенсованим цукровим діабетом 2 типу. У всіх пацієнтів COVID-19 був підтверджений методом полімеразної ланцюгової реакції. Тяжкість захворювання оцінювали за даними пульсоксиметрії та тривалістю кисневої залежності за класифікацією ВООЗ. Тяжкість захворювання визначалась ретроспективно згідно з критеріями ВОЗ по класифікації захворювання COVID-19. Згідно з ними, пацієнти були розподілені на три групи за ступенем тяжкості: легкий (n = 14), середній (n = 42) і тяжкий (n = 37). Контрольна група — 7 практично здорових донорів з індексом маси тіла < 25 кг/м² і відсутністю ознак діабету. Проведено клінічний аналіз, екстракцію РНК із лейкоцитів периферичної крові, зворотну транскрипцію, полімеразну ланцюгову реакцію в реальному часі та визначення рівня експресії HIF-1α і HIF1A-AS1.

Результати та обговорення. Рівень експресії HIF-1α у лейкоцитах становив від 6,8 до 146,9 у. о., у контрольній групі — (6,8 ± 3,2) у. о., що в 4,3 разу нижче, ніж у групі з легким перебігом захворювання ((29,4 ± 4,1) у. о.). У групі із середньотяжким перебігом рівень експресії HIF-1α був майже вдвічі вищим ((55,7 ± 16,8) у. о.), тоді як у групі з тяжким перебігом був у 5 разів вищим, ніж у групі з легким перебігом, і в 2,6 разу вищим, ніж у групі із середньотяжким перебігом ((146,9 ± 44,9) у. о., p < 0,05). Рівень експресії РНК HIF1A-AS1 у контрольній групі та у пацієнтів із легким перебігом COVID-19 не відрізнявся статистично значущо ((32,096 ± 7,9) та (29,3 ± 7,1) у. о.). Однак у групі із середньотяжким перебігом рівень експресії був більшим у 5 разів порівняно з групою з легким перебігом ((146,4 ± 37,4) у. о., p < 0,05). При тяжкому перебігу COVID-19 рівень експресії в 9,8 разу перевищував показник групи з легким перебігом (p < 0,05) і в 1,9 разу — показник групи із середньотяжким перебігом ((286,7 ± 77,3) у. о.).

Висновки. Уперше встановлено, що коморбідний перебіг COVID-19 на тлі цукрового діабету та ожиріння супроводжується зростанням експресії довгої РНК, що не кодує, HIF1A-AS1 залежно від тяжкості перебігу захворювання. Рівні експресії HIF-1α та HIF1A-AS1 у лейкоцитах крові значно зростають у пацієнтів із середньотяжким та тяжким перебігом COVID-19 на догоспітальному етапі, до настання клінічного погіршення. Це свідчить про те, що ці показники можна розглядати як важливі прогностичні біомаркери тяжкого перебігу COVID-19, що доповнюють один одного, у групах ризику з коморбідною патологією, особливо при метаболічних розладах. Роль HIF1A-AS1 у контексті респіраторних захворювань потребує подальшого глибокого вивчення та аналізу. На нашу думку, HIF-1α через зв’язок із HIF1А-AS1 може бути терапевтичною мішенню при лікуванні тяжких респіраторних захворювань, які супроводжуються гострим респіраторним дистрес-синдромом.

Виявлення ризику інтраопераційних та післяопераційних хірургічних ускладнень на основі денситометричних показників у хворих на туберкульоз легень

Є.М. Маєтний — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Успіхи застосування денситометрії при комп’ютерній томографії легень для оцінки стану легені спонукали до визначення можливостей прогнозування перебігу захворювання при хірургічному лікуванні хворих на туберкульоз легень.

Мета роботи — визначити денситометричні критерії прогнозу обтяженого перебігу інтраопераційного та післяопераційного періоду у хворих, прооперованих із приводу туберкульозу легень.

Матеріали та методи. Проведено аналіз доопераційних показників денситометрії при комп’ютерній томографії легень у верхніх та нижніх легеневих полях на боці операції у 40 хворих, прооперованих з приводу хіміорезистентного туберкульозу легень з обтяженим перебігом інтраопераційного та післяопераційного періоду. Досліджено вплив відхилень денситометричних показників від умовної норми на перебіг інтраопераційного та післяопераційного періоду.

Результати та обговорення. У всіх хворих виявлено відхилення денситометричних показників від умовної норми. У більшості хворих із підвищеною щільністю паренхіми спостерігали облітерацію плевральної порожнини та міжчасткових щілин, фіброзні зміни кореня легені, тоді як при зниженій щільності — переважно кровоточивість та недостатню герметичність шва паренхіми, що обтяжує перебіг раннього післяопераційного періоду.

Висновки. Установлено взаємозв’язок між підвищеною чи зменшеною щільністю легеневої паренхіми до операції та ймовірністю появи обтяжувальних чинників під час хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень. У разі щільності паренхіми > –730 HU або < –860 HU до хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень доцільно вжити заходів із запобігання ускладненням.

Патофізіологічні причини задишки в коморбідних пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень та цукровим діабетом

Є.Ю. Марушко, Г.Б. Маньковський, Я.Ю. Джунь — чт, 05 гру 2024 00:00:00 +0200

Така неспецифічна скарга, як задишка при незначному фізичному навантаженні, потенційно може бути пов’язана як з патологією легень, так і з серцевою недостатністю та ішемічною хворобою серця. Останній варіант часто трапляється у хворих на цукровий діабет, коли через діабетичну нейропатію пацієнт не страждає на типову стенокардію, але має її еквівалент у вигляді задишки.

Мета роботи — вивчити частоту ішемічної хвороби серця внаслідок стенозувального атеросклерозу коронарних судин та мікроваскулярної стенокардії, а також серцевої недостатності зі збереженою фракцією викиду у хворих на хронічну обструктивну хворобу легень і цукровий діабет 2 типу.

Матеріали та методи. У дослідження ретроспективно було залучено 62 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та хронічною обструктивною хворобою легень, що мали скарги на задишку при фізичному навантаженні. При обстеженні у 21,0 % із них виявлено та усунуто за допомогою черезшкірного коронарного втручання стенозувальний атеросклероз коронарних артерій, ще у 21,0 % — діагностовано мікроваскулярну стенокардію, у 62,9 % — серцеву недостатність зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка. Відповідно була змінена терапія. Завдяки такому комплексному підходу середні результати тесту з 6-хвилинною ходьбою змінилися з вихідних (156,6 ± 16,5) до (356,9 ± 31,1) м через 12 міс спостереження (р < 0,05).

Результати та обговорення. Протягом 12 міс компенсація діабету (HbA1c < 7,0 %) була досягнута у 55 (88,7 %) пацієнтів. Зниження індексу маси тіла менше 30 кг/м² за період спостереження зафіксовано у 12 (85,7 %) із 14 пацієнтів із ожирінням. У 13 із 26 (41,9 %) пацієнтів із підтвердженою стрес-ехокардіографією ішемією міокарда, але без суттєвих уражень коронарних артерій, за даними КТ-коронарографії, індекс резерву коронарного кровотоку був менше 2. При комплексному лікуванні коморбідної патології середній результат тесту 6-хвилинної ходьби через 12 міс суттєво відрізнявся від вихідного рівня та навіть від значень за 1 міс (356,9 ± 31,1) проти (156,6 ± 16,5) та (234,2 ± 21,8) метрів відповідно, p < 0,05).

Висновки. Комплексний підхід до терапії пацієнтів із цукровим діабетом та задишкою при фізичному навантаженні з урахуванням можливої наявності хронічної обструктивної хвороби легень, ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності та лікуванням відповідних станів дає змогу досягти максимального ефекту щодо збільшення функціональної можливості пацієнтів.