Предиктори розвитку ВІЛ-асоційованих неврологічних захворювань

Анотація

Мета роботи — вивчити вплив демографічних, епідеміологічних та генетичних факторів на перебіг ВІЛ-­інфекції та маніфестацію неврологічних захворювань.

Матеріали та методи. У дослідження залучено 70 пацієнтів із 4-­ю клінічною стадією ВІЛ-­інфекції, госпіталізованих у міську клінічну лікарню № 21 м. Дніпра і у відділення Обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Усі вони мали вік від 24 до 61 року, в середньому — (38,91 ± 0,87) року. Пацієнтів розподілено на дві групи. До першої групи увійшов 31 хворий з неврологічними захворюваннями, зокрема з церебральним токсоплазмозом, туберкульозним менінгітом, бактеріальним стафілококовим менінгітом, грибковим менінгітом та ВІЛ­енцефалопатією. Другу групу склали 39 пацієнтів із іншими захворюваннями, індикаторними для 4-­ї клінічної стадії ВІЛ, але без ураження нервової системи.

Генетичне дослідження передбачало типування алелей DRВ1 за методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) — варіантом сиквенс­специфічних праймерів (PCR-­SSP). Використовували набори «HLA-­ДНК-­ТЕХ» для типування генів DRВ1 виробництва «ДНК­Технологія» (РФ). Дослідження проводили за згодою пацієнтів. Кількість Т-­лімфоцитів CD4⁺ та ВІЛ РНК плазми крові враховували в період маніфестації опортуністичних захворювань (дані з медичних карток).

Результати та обговорення. У більшості випадків патологію центральної нервової системи (ЦНС) виявляли у ВІЛ-­інфікованих пацієнтів на тлі глибокої імуносупресії та високого вірусного навантаження ВІЛ РНК, про що свідчать зворотний зв’язок між маніфестацією неврологічних виявів і кількістю СD4 Т-­лімфоцитів — rs = – 0,31 (p < 0,01), а також пряма кореляція з показником вірусного навантаження ВІЛ РНК у крові — rs = +0,32 (p < 0,01).

Зауважено вищі шанси щодо розвитку неврологічних захворювань у жінок, інфікованих ВІЛ, ніж у чоловіків, — OR 3,52 (95 % CI 1,28—9,73); p = 0,015 FET.

У разі статевого шляху передачі ВІЛ спостерігалася вища частота розвитку захворювань нервової системи (відповідно 61,3 і 28,2 %; р = 0,008 FET), що, імовірно, пов’язане з гендерним показником (жінки частіше заражаються ВІЛ статевим шляхом).

Встановлено тенденції щодо збільшення серед хворих з ВІЛ­асоційованими захворюваннями ЦНС порівняно з іншими опортуністичними захворюваннями носіїв алелей DRB1*01 — відповідно 38,7 і 15,4 % (р = 0,032 FET) та DRB1*16 — 32,3 і 17,9 % (р = 0,262 FET). Водночас при наявності алелей DRB1*04, DRB1*11, DRB1*13 ураження ЦНС спостерігалися рідше, ніж інша ВІЛ­асоційована патологія, що також мало характер тенденції (p > 0,05) і потребувало уточнення.

Вказані тенденції щодо збільшення ризику розвитку неврологічних захворювань у носіїв алеля DRB1*01 були вірогідними у ВІЛ­інфікованих чоловіків (53,8 %; р < 0,05), а алеля DRB1*16 — у жінок (38,9 %; р < 0,05). Виразні асоціації з опортуністичними захворюваннями іншої етіології виявлено у жінок, носіїв алелей гена DRB1*11 (72,7 %; p < 0,05) і гена DRB1*04 (36,4 %; p = 0,054 FET), а у чоловіків — з фенотипом DRB1*13 (25,0 %; p = 0,077 FET).

Висновки. Таким чином, високий ризик розвитку ВІЛ-­асоційованих неврологічних захворювань спостерігається у жінок у разі сексуальної трансмісії ВІЛ та може бути пов’язаний з алелями DRB1*01 і DRB1*16. Спостерігається тенденція до певної протекторної дії відносно розвитку неврологічної патології за наявності алелей DRB1*04, DRB1*11, DRB1*13, що потребує подальшого дослідження.