100 років колапсохірургії туберкульозу в Україні

Анотація

Туберкульоз легень та інших органів, незважаючи на зусилля урядових організацій та закладів охорони здоров’я, залишається найнебезпечнішим серед інфекційних захворювань. Актуальність проблеми зумовлена недостатньою ефективністю лікування туберкульозу легень попри велику кількість антибактеріальних препаратів. Зростання резистентності мікобактерій до антибактеріальних препаратів, особливо за типом мультирезистентності та розширеної резистентності, потребує переведення значної частини хворих на паліативне лікування. Альтернативою антибактеріальній терапії є фтизіохірургічні методи (резекційні та торакопластичні). Можливості резекційної хірургії через резистентність мікобактерій зменшуються, відносно ефективними можуть бути лише колапсохірургічні втручання.
Наприкінці ХІХ ст. — на початку ХХ ст. було запропоновано колапсохірургічні методи лікування туберкульозу легень. Українські науковці та хірурги розробили та вдосконалили низку колапсохірургічних операцій. Проте нині їх застосовують дедалі менше, оскільки більшість фтизіохірургічних і фтизіатричних ліжок скорочено чи ліквідовано. Що далі? Збільшувати кількість і токсичність хіміопрепаратів? До якої межі? Яка дезінтоксикаційна система організму це зможе витримати? За 100 років застосування торакопластичних операцій доведено ефективність одноосібного і поєднаного втручань.
На нашу думку, відновлення системи диспансерного обслуговування хворих на туберкульоз є максимально ефективним і економічно вигідним при лікуванні туберкульозних хворих.
У сучасних умовах підвищити ефективність антибактеріальної терапії з огляду на всезростаючий рівень резистентності мікобактерій не вдається, а перспективи — більш ніж сумнівні. У той же час застосування колапсохірургічних втручань особливо комбінованих, здатне значно підсилити рівень ефективності аж до вилікування хворих на сухоти.