Клінічна ефективність застосування фосфоліпідів у пацієнтів із рестриктивною дихальною недостатністю, зумовленою запаленням легеневої тканини

Анотація

Мета роботи — проаналізувати клінічну ефективність застосування фосфоліпідів при лікуванні пацієнтів із рестриктивною дихальною недостатністю, зумовленою гострою пневмонією та пневмонією із затяжним перебігом.

Матеріали та методи. Проведено проспективне когортне дослідження результатів лікування у 2020—2021 рр. у пульмонологічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні 68 чоловіків віком від 25 до 40 років. Пацієнтів розподілили на дві групи: контрольну (20 здорових осіб, які проходили профілактичний огляд) і дослідну (48 пацієнтів, яким, окрім традиційного лікування пневмонії, застосовували фосфоліпіди у ліпосомальній формі (фосфатидилхолінові ліпосоми). Препарат застосовували інгаляційно згідно з інст­рукцією). У динаміці вивчали об’ємно-часові показники зовнішнього дихання і газового обміну організму.

Результати та обговорення. Уведення фосфоліпідів у ліпосомальній формі позитивно впливало на відновлення функції зовнішнього дихання, починаючи із 5-го дня лікування. Про це свідчить поступова нормалізація частоти дихання та дихального об’єму. Величина співвідношення альвеолярної вентиляції та хвилинного об’єму дихання була меншою, ніж у контрольній групі, — 60,3—72,7 та 72,2—77,4 % відповідно. Споживання кисню збільшилося на 5-й день лікування на 76 %, що свідчить про суттєве збільшення рівня окисного метаболізму в організмі за цього патологічного процесу. Відновлення відбувалося за рахунок оптимізації постачання організму киснем. Виділення вуглекислого газу в 2,3 разу перевищував контрольний показник на 5-й день лікування. Це спричинило розвиток метаболічного ацидозу, який призводить до респіраторного алкалозу. На тлі лікування фосфатидилхоліновими ліпосомами виділення вуглекислого газу поступово зменшувалося та наближалося до контрольних значень через місяць після лікування ((0,216 ± 0,042) л/хв). За показником «мертвий дихальний простір» ефективність зовнішнього дихання також підвищувалася. Хвилинний об’єм кровотоку у здорових осіб становив (6,5 ± 0,7) л, у хворих — (4,7 ± 0,8) л. Цей показник поступово відновлювався, починаючи з 10-го дня лікування фосфоліпідами. Також у пацієнтів спостерігали зменшення насичення артеріальної крові киснем і використання кисню, про що свідчили характеристики венозної крові. Споживання кисню зростало за рахунок гіпервентиляції. Через місяць після лікування зазначені показники статистично значущо не відрізнялися від контрольних значень. Напруження кисню в артеріальній та венозній крові поступово нормалізувалося на тлі застосування фосфатидилхолінових ліпосом. Установлено збільшення альвеоло-артеріальної різниці за киснем у дослідній групі порівняно з контрольною. Більшість із досліджених показників сприяли її зниженню, а отже, підвищували ефективність зовнішнього дихання.

Висновки. Фосфоліпіди є ефективним засобом для комплексної терапії пневмонії. Фосфатидилхо­лінові ліпосоми нормалізують енергетичний метаболізм та споживання кисню, що сприяє швидшому відновленню оптимальної інтенсивності обмінних процесів.