Позалегеневий туберкульоз у дітей: вікові особливості та медикаментозна резистентність збудника

Анотація

Мета роботи — проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення. Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки. Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різних вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.