Залежність рівня β-дефензину-1, феритину та інтерлейкіну-6 від спектра лікарської стійкості й режимів протитуберкульозної терапії у хворих на туберкульоз легень

Анотація

Мета роботи — встановити залежність рівня β-дефензину-1, феритину та інтерлейкіну-6 від спектра лікарської стійкості і режимів протитуберкульозної терапії у хворих на туберкульоз легень.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 100 хворих на туберкульоз легень, яких розподілили на дві групи: 52 хворі на медикаментозно-чутливий туберкульоз і 48 хворих на лікарсько-стійкий туберкульоз (пацієнти з множинною лікарською стійкістю (до ізоніазиду та рифампіцину) і пре-широкою лікарською стійкістю (до ізоніазиду, рифампіцину та фторхінолонів). Стан­дартне обстеження хворих передбачало рентгенографію органів грудної клітки, дослідження мокротиння мікроскопічним, молекулярно-генетичним та культуральними методами. Додатково визначали методом імуноферментного аналізу рівень β-дефензину-1, феритину та інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) у крові натще на початку лікування та через 60 днів. Статистичну обробку даних виконували за допомогою програмного забезпечення Statistica 8.0.

Результати та обговорення. Дослідження маркерів у хворих на медикаментозно-чутливий туберкульоз виявило статистично значущо вищі показники на початку лікування порівняно з показниками після отримання 60 доз: β-дефензин-1 (0 доз — (23,38 ± 3,48) пг/мл, 60 доз — (11,83 ± 2,30) пг/мл), феритин (0 доз — (117,47 ± 12,34) нг/мл, 60 доз — (85,74 ± 13,25) нг/мл), ІЛ-6 (0 доз — (87,49 ± 8,43) пг/мл, 60 доз — (51,37 ± 5,15) пг/мл). Порівняння рівня ІЛ-6 у хворих на хіміорезистентний туберкульоз виявило статистично значущо вищий показник на початку лікування ((99,78 ± 8,52) і (67,59 ± ± 8,28) пг/мл) відповідно), для β-дефензину-1 і феритину — через 60 доз лікування: β-дефензин-1 (0 доз — (21,43 ± 4,39) пг/мл, 60 доз — (30,69 ± 5,06) пг/мл), феритин (0 доз — (105,13 ± 8,72) нг/мл, 60 доз — (153,43 ± 20,29) нг/мл).

Висновки. Рівні β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 у хворих на медикаментозно-чутливий туберкульоз через 60 днів лікування статистично значущо знижуються, що супроводжується зменшенням клініко-рентгенологічних виявів туберкульозу та припиненням бактеріовиділення. У хворих на лікарсько-стійкий туберкульоз до 60 доз лікування спостерігається підвищення рівнів β-дефен­зину-1 та феритину, що, імовірно, пов’язано із запізненням зниження бактеріального навантаження у таких хворих та пролонгованою активною імунною відповіддю. Проте вміст ІЛ-6 у цих хворих статистично значущо знижується, що, імовірно, пояснюється тим, що переважна роль ІЛ-6 — це стимуляція початкових фаз протитуберкульозної імунної відповіді. Відсутність статистично значущої різниці за досліджуваними маркерами між пацієнтами з медикаментозно-чутливим та лікарсько-стійким туберкульозом на початку лікування свідчить про те, що наявність лікарської стійкості у мікобактерій сама по собі не впливає на виразність туберкульозного запалення та активність протитуберкульозної імунної відповіді.