β-дефензин-1, феритин, інтерлейкін-6 та їхній зв’язок із клінічними та лабораторними показниками тяжкості туберкульозного процесу

Анотація

Установлення зв’язків між клініко-лабораторними параметрами (загальний стан пацієнта, показники клінічного і біохімічного аналізів крові) та маркерами перебігу туберкульозу в перспективі може бути використане для прогнозування тяжкості порушення функціонування різних органів і тканин у хворих на туберкульоз, зокрема в пацієнтів, які отримують протитуберкульозне лікування.
Мета роботи — дослідити зв’язки між біохімічними маркерами (β-дефензин-1, феритин, інтерлейкін-6 (ІЛ-6)) і клінічними та лабораторними показниками тяжкості туберкульозного процесу.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 100 хворих на туберкульоз легень. Після отримання 60 доз протитуберкульозного лікування пацієнтів ретроспективно розподілили на дві групи: 77 пацієнтів, у яких зареєстрували припинення бактеріовиділення (за даними мікроскопії мокротиння), і 23 пацієнти, у яких зберігалося бактеріовиділення (за даними мікроскопії мокротиння). Крім рутинних досліджень, передбачених для моніторингу пацієнтів із туберкульозом наказами МОЗ України щодо ведення хворих на туберкульоз, вимірювали рівень β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 у крові натще методом імуноферментного аналізу на початку лікування та через 60 днів. Статистичну обробку даних проведено за допомогою програмного середовища Statistica 8.0.

Результати та обговорення. Порівняння досліджуваних показників у групах на початку лікування виявило статистично значущо (р < 0,05) вищий рівень у групі 2 β-дефензину-1 ((18,97 ± 2,42) та (55,02 ± 15,69) пг/мл), феритину ((94,86 ± 6,02) і (141,61 ± 24,66) нг/мл) та ІЛ-6 ((80,33 ± 5,03) і (110,13 ± 10,35) пг/мл). Усі досліджувані маркери мали статистично значущий прямо пропорційний зв’язок з масивністю бактеріовиділення, умовним показником виразності клінічних симптомів, ШОЕ та рівнем сечовини, а також статистично значущий обернено пропорційний зв’язок із рівнем креатиніну. У пацієнтів з меншим індексом маси тіла зареєстровано вищі показники β-дефензину-1 і феритину. Більша концентрація β-дефензину-1 та феритину пов’язана з нижчим рівнем гемоглобіну (для β-дефензину-1 також установлено обернено пропорційний зв’язок із кількістю еритроцитів). Збільшення кількості лейкоцитів супроводжувалося статистично значущим підвищенням рівня β-дефензину-1 та ІЛ-6. Установлено статистично значущий обернено пропорційний зв’язок між вмістом глюкози та феритину, а також між рівнем білірубіну і феритину та ІЛ-6.
Висновки. Статистично значущо вищі рівні β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 у пацієнтів, у яких через 60 доз лікування зберігалося бактеріовиділення, дають підставу розглядати досліджувані біохімічні показники як маркери неефективності протитуберкульозної терапії. Установлені прямо пропорційні зв’язки з тяжкістю клінічної симптоматики свідчать про можливість застосування досліджуваних параметрів як маркерів тяжкості перебігу туберкульозу. Виявлено можливість використання β-дефензину-1 та феритину як маркерів анемії. Наявність кореляції з показниками біохімічного аналізу крові свідчить про підвищення рівня β-дефензину-1, феритину та ІЛ-6 на тлі ураження нирок.