Порівняння особливостей діагностики сімейного туберкульозу

Анотація

Мета роботи — порівняти особливості діагностики хворих на сімейний туберкульоз в умовах реорганізації протитуберкульозної служби.

Матеріали та методи. Вивчено результати діагностики і ведення 406 хворих із осередку сімейного туберкульозу, в якому 207 хворих виявилися джерелом туберкульозу (група порівняння), а 199 — контактерами, які заразилися від осіб групи порівняння. Перші обстежувалися в сімейних лікарів, а контактери — у фтизіатрів.

Результати та обговорення. Хворі групи порівняння були носіями легеневого туберкульозу (201 (97,1 %)) та позалегеневого туберкульозу (6 (2,9 %)). Супутні захворювання виявлено в 114 (55,1 %) осіб. При зверненні до сімейних лікарів протягом перших 5 днів обстеження діагноз не був установлений у групі порівняння, при зверненні у терміни до 20 днів — верифікований у 164 (79,2 %) хворих. У основній групі легеневі форми захворювання мали місце у 173 (86,9 %) хворих, позалегеневі форми — у 26 (13,1 %). У терміни до 5 днів діагноз установлено в 94 (47,2 %) осіб, у терміни до 10 днів — у 77 (37,7 %). Загалом за перших 10 днів в основній групі легеневий діагноз верифіковано у 173 (86,3 %) хворих, у групі порівняння — у 18 (8,7 %), що менше, ніж в основній групі, у 9,9 разу (р < 0,001).

Висновки. Оскільки 114 хворих групи порівняння мали супутні захворювання протягом багатьох років, при маніфестації туберкульозу у них лікували «відомі» хворому та лікарю захворювання, що затримувало діагностику легеневого туберкульозу більше ніж на 20 днів. Пацієнти основної групи зверталися до лікаря з повідомленням про контакт із хворими на туберкульоз і тому отримували консультацію фтизіатра, як наслідок, верифікація легеневого туберкульозу відбувалася швидше у 9,9 разу. Об­стеження хворих з підозрою на туберкульоз слід проводити відразу фтизіатрами.