Атипова флора при негоспітальній пневмонії: огляд літератури з акцентом на Україну та Європу

Анотація

Негоспітальна пневмонія (НП) залишається критичною проблемою глобальної охорони здоров’я. Класична парадигма, згідно з якою Streptococcus pneumoniae є основним етіологічним чинником, втратила актуальність у постпандемічну еру. Натомість зростає значення атипових патогенів (Myco­plasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae, Legionella pneumophila), що потребує перегляду діагностичних і терапевтичних алгоритмів. Для України ця ситуація ускладнюється чинником війни, який суттєво трансформував епідеміологічний ландшафт.

Мета роботи — систематизувати сучасні дані про епідеміологію, клініку та резистентність атипових збудни­ків НП, порівняти постпандемічні тренди Європи з викликами воєнного часу в Україні.
В європейському регіоні частка атипової флори становить 40 %, особливо під час спалахів. Після періоду «тиші» (2020—2022) спостерігається різкий сплеск захворюваності на мікоплазмову інфекцію, зумовлений феноменом «імунного боргу», з обтяженням перебігу в дітей. Chlamydia pneumoniae залишається стабільним чинником ризику для закритих колективів, тоді як Legionella pneumophila асоціюється з високою смертністю у літніх пацієнтів.
Відсутність системного моніторингу та масове емпіричне лікування ускладнюють оцінку реальної ситуації в Україні. Війна сформувала специфічні чинники ризику: перенаселеність укриттів, стрес і пошкодження критичної інфраструктури. Особливе занепокоєння викликає ризик легіонельозу через застій води в пошкоджених мережах і проблема ко-інфекції з туберкульозом.
Окрім природної стійкості до β-лактамів, зростає набута резистентність атипових збудників до макролідів і фторхінолонів. В Європі рівень макролід-резистентної Mycoplasma pneumoniae сягає 40 %, що ставить під загрозу ефективність стандартних протоколів лікування.

Висновки. Поєднання постпандемічних і воєнних чинників створює в Україні зону високого епідеміологічного ризику щодо атипової пневмонії. Вирішення проблеми потребує раціоналізації антибіотикотерапії та впровадження сучасних методів верифікації збудника.