Інсулінорезистентність як основа виникнення коморбідності в реконвалесцентів після COVID-19 і хворих на хронічне обструктивне захворювання легень: особливості проявів та зміни під впливом відновного лікування

Анотація

Наслідки коронавірусної інфекції мають значний вплив на стан здоров’я людства, що пов’язано з розвитком постковідного синдрому.

Мета роботи — вивчити порушення вуглеводного обміну в реконвалесцентів після коронавірусної хвороби-2019 (COVID-19), зокрема у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), та їхню корекцію під впливом реабілітаційного лікування на основі галоаерозольтерапії (ГАТ).

Матеріали та методи. Обстежено 87 реконвалесцентів після COVID-19, які не мали в анамнезі патологій підшлункової залози та бронхолегеневої системи, в терміни до 1-го місяця після гострого періоду (52 особи) та через 2—3 міс (35 хворих). Також обстежено 116 хворих на ХОЗЛ ІІ—ІІІ ступеня тяжкості, з них 43 пацієнти були реконвалесцентами після COVID-19, та 12 практично здорових осіб як контрольну групу. Визначали рівень глюкози крові, інсуліну та С-пептиду, розраховували індекс НОМА-IR (Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance). Дослідження проводили на початку реабілітації та перед випискою (через 21—22 дні). Основним компонентом лікування було застосування ГАТ (аерозольних середовищ кам’яної солі певної концентрації та дисперсності). Хворі на ХОЗЛ отримували необхідну базову бронхолітичну й протизапальну терапію.

Результати та обговорення. До лікування в реконвалесцентів після COVID-19 були виявлені порушення вуглеводного обміну з розвитком інсулінорезистентності (ІР), які не мали схильності до самокомпенсації протягом 2—3 міс. Виявлено залежність між виразністю ІР і тяжкістю хвороби. При порівнянні показників реконвалесцентів після COVID-19 (1-ша група), хворих на ХОЗЛ (2-га група) і хворих на ХОЗЛ, які були реконвалесцентами після COVID-19 (3-тя група), виявлено, що порушення вуглеводного обміну були найбільш вираженими в пацієнтів 3-ї групи. Під впливом лікування зареєстровано позитивну динаміку досліджуваних показників, але їхня нормалізація мала місце лише в реконвалесцентів після легкого перебігу COVID-19. Після курсу реабілітації найбільш виражені порушення вуглеводного обміну зберігались у хворих 3-ї групи.

Висновки. У реконвалесцентів після COVID-19 зареєстровано порушення вуглеводного обміну з розвитком ІР, вираженість яких асоціювалася з тяжкістю COVID-19, причому ці зміни не мали схильності до самокомпенсації. Під впливом лікування на основі ГАТ у всіх групах відзначено зменшення проявів ІР, але нормалізацію досліджуваних показників — лише в реконвалесцентів після легкого перебігу COVID-19. Це зумовлює необхідність у вдосконаленні реабілітаційних програм в інших групах хворих.