Значення ультрасоноскопії для раннього виявлення синдрому плеврального випоту

Анотація

Мета роботи — вивчити значення ультрасоноскопії для вчасного виявлення синдрому плеврального випоту з огляду на характер змін, рівень променевого навантаження та розвиток і поширеність плевральних нашарувань.

Матеріали та методи. Обстежено 329 хворих із синдромом плеврального випоту, яких було розподілено на дві групи. До основної групи увійшли 142 особи, базовим методом променевої діагностики у яких була традиційна рентгенографія; до групи порівняння — 187 хворих, базовим методом променевої діагностики при цьому була ультрасоноскопія, яку доповнювали рентгенографією.

Результати та обговорення. Після первинного променевого дослідження 134 (94,4 %) хворим основної групи виставлено діагноз синдрому плеврального випоту, і їх скеровано до спеціалізованої клініки для верифікації процесу. У групі ж порівняння плевральний випіт виявлено лише у 10 (5,3 %) хворих. Жодної зміни на рентгенограмах не виявлено у 52 (27,8 %). Їх лікували за місцем проживання з приводу «неврологічних», «терапевтичних» та «хірургічних» захворювань. У інших 125 (66,9 %) хворих діагностовано «пневмонію», і їх також лікували за місцем проживання в дільничних чи районних лікарнях. Таким чином, верифікація діагнозу затримувалася у середньому на 3—4 тиж.
Під час торакоскопії нашарування констатовано у 43 (30,3 %) хворих основної групи і у 156 (83,4 %) групи порівняння, що частіше в 2,8 разу. При цьому нашарування площею від 2 до 4 % зафіксовано у 33,1 % хворих з групи порівняння, що частіше, ніж у основній, в 2,9 разу. Нашарування поширеністю від 5 до 6 % площі тіла у групі порівняння виявлено у 58 (31,0 %) осіб, що частіше у 7,4 разу, ніж у основ­ній. Нашарування понад 6 % у групі порівняння зауважено у 10,7 %, а у основній їх не було зовсім.

Висновки. Використання ультрасоноскопії у комбінації з рентгенографією органів грудної порожнини дає змогу виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на синдром плеврального випоту та прискорити діагностику захворювання на 3—4 тиж.
За рахунок раннього виявлення плеврального випоту за методом ультрасоноскопії та рентгенографії органів грудної порожнини з подальшою торакоскопією плевральні нашарування виявляють у 2,8 разу рідше порівняно з хворими, обстеженими лише рентгенологічно. Нашарування площею 2—4 % констатовано у 11,3 % хворих основної групи та 33,1 % з групи порівняння; площею 5—6 % — у 4,2 та 31,0 % відповідно. Ураження плеври площею понад 6 % не розвиваються у хворих основної групи, а у хворих групи порівняння їх виявляють у 10,7 %.